Старший учитель фізкультури Чернівецької школи №24 54-річ­ний Віталій Туріков – кремезний, дужий чоловік, майстер спорту. Коли дивишся на Віталія Євгеновича, не віриш, що після народження медики поставили йому діагноз "вроджена вада серця". Хлопчикові було категорично заборонено займатися фізкультурою. Але чоловікові вдалося видужати.

"Спочатку таке лікування було страхіттям"

– Із першого по четвертий клас мені було заборонено займатися фізкультурою, – пригадує Віталій Євгенович. – Часто боліло серце. Кілька разів я навіть непритомнів. Мама дуже хвилювалася за мене, плакала. Ми ходили по лікарнях, але всюди чули той самий діагноз – вада серця. Та потім ми з батьком, який був військовим, переїхали на острів Сахалін. Там один військовий лікар, почувши про мою недугу, вирішив зі мною займатися. Щодня о 05.30 виводив мене на вулицю. Ми йшли до казарм і разом із солдатами, які виходили на ранкову гімнастику, робили вправи. Спочатку я виконував простенькі рухи, а згодом дедалі складніші. Потроху я почав бігати із солдатами, присідати, віджиматися. Далі ми на лижах їхали до лісу – а там тайга непролазна. Спочатку долали 200 метрів, потім 300, а потім і кілометр. Розтиралися снігом, купалися у крижаній річці. І все це у 30-40-градусний мороз. Спочатку для мене це було страхіттям, але потроху я звик. І нині холоду не боюся, а крижана вода для мене – як тепла. Лікар збирав якісь лікувальні трави і заварював мені чаї. Минуло півтора року, а тоді лікар відвів мене до військового госпіталю. Там мені знову перевірили серце, і виявилося, що я здоровий! Лікарі, які мене обстежували, казали, що чують якісь віддалені шуми, але нічого страшного немає.

"Хто рухається – той живе"

Після того Віталій Туріков почав серйозно займатися спортом, а всі перевірки стану здоров’я засвідчували, що із серцем усе гаразд. Під час вступу до Ленінградського військового інституту фізичної культури чоловіка ретельно перевіряли, але нічого не знайшли. Врешті лікарі перекреслили діагноз, який панові Віталію поставили після народження.

– Майже все життя займаюся спортом і чудово почуваюся, – каже Віталій Туріков. – Рух – це життя. Так і своїм учням кажу: хто рухається – той живе. 
Галина Марків, Леся Токарюк

Коментар

Світлана ГРЕЧКО, доцент кафедри внутрішньої меди­цини, фізичної реабілітації та спортивної медицини БДМУ:

– Оскільки панові Віталію вже 54 роки, швидше за все, діагноз у дитинстві йому поставили на основі аускультації, тобто на основі звукових особливостей тонів шумів серця. Нині ж усі вади серця можна побачити за допомогою ультразвукового дослідження.
Припускаю, що на основі певних особливостей тонів шумів поставили такий діагноз у дитинстві.
Щоби точно з’ясувати, яка картина була насправді і які зміни відбулися, потрібно переглянути всі документи. Крім того, можна вже нині цю людину обстежити, зокрема провести ехокардіографічне дослідження. Саме останнє дозволить простежити рух крові та його напрямок у серці, величину порожнин серця, наявність дефектів стінок клапанного апарату серця і підтвердити або заперечити діагноз.
Вада серця – досить серйозна патологія, внаслідок якої спостерігається висока смертність. Хоча бувають маленькі вади, гемодинамічно невагомі. Наприклад, певні порушення – пролапс митрального клапана, дефект овального отвору без вагомого порушення кровообігу – дозволяють вести людині досить активний спосіб життя. При вадах серця зі значним порушенням кровообігу дитина може відставати в розвитку, виникають ускладнення, несумісні з життям.

А взагалі можливість здійснювати фізичне навантаження при вадах серця залежить від змін кровообігу. У будь-якому разі у кожному конкретному випадку потрібно вирішувати доцільність фізичного навантаження при діагнозі "вада серця" разом із лікуючим лікарем-кардіологом.
Нині чим швидше діагностують ваду серця, тим швидше можна застосувати необхідні заходи для хірургічної корекції. Люди, яким у дитинстві здійснили корекцію вади серця, можуть вести здоровий спосіб життя.