М’ясні штурми окупантів. Оборона Покровська. Евакуація побратимів із зони боїв і зустріч з окупантами віч-на-віч. Це все пройшов військовий Іван СТЕПАНКЕВИЧ. До війни чоловік працював на меблевій фабриці. У перші дні вторгнення прийшов до військкомату. Потрапив до Національної гвардії України. Нині він командир відділення. Військовий обороняв Терни, що на Лиманському напрямку, а згодом пройшов запеклі бої під Покровськом.
Про це йдеться у публікації "МБ".
Попри важкий бойовий досвід, Іван із усмішкою каже: "Ми переможемо!".
– Найперший мій бойовий виїзд відбувся поблизу населеного пункту Терни, що на Лиманському напрямку. Сталося так, що разом із побратимом ми не влізли в бойову броньовану машину, тому їхали на ній зверху. Коли під’їжджали до сірої зони, по нас почали бити міномети. Це й стало моїм бойовим хрещенням. Дякувати Богу, ми всі залишилися живі. Заїхали на позицію та виконали роботу. Штурмували ворожі окопи і займали їх. Під час виконання бойового завдання найнебезпечніше заходити на позицію та виходити з неї. Тоді, як показує практика, найбільше втрат, – розповідає нацгвардієць.
Зустрівся з окупантом віч-на-віч
Під час виконання бойових завдань у населеному пункті Терни Іван зіштовхувався віч-на-віч з окупантом.
– Ми зайшли на позицію, нас почали крити з міномета. Ми відстрілювалися у відповідь. Потім затишшя. По радіостанції наша розвідка передала, що у наш бік рухається ворожа техніка з живою силою. Ми з хлопцями були напоготові зустріти гостей. Оскільки сапери замінували дорогу, кілька ворожих танків з особовим складом підірвалися на мінах і згоріли. Техніка, яка була позаду спалених танків, зупинилася. З неї почали вибігати окупанти та бігти на штурм. У той момент я вже попрощався із життям, адже боєприпаси закінчувалися, а орки безупинно лізли. Щоби вижити, стрибнув у яму. В один момент підводжу голову і бачу, як наді мною стоїть окупант. Тоді відчув, як смерть дихає в обличчя. Та швидко зреагував і ліквідував його. Той бій був дуже запеклим, але дивом нам встигли підвезти боєприпаси, і ми вистояли. Вийшовши з позиції, були в шоці, як вдалося вижити, – згадує Іван.
П’ять синів – і всі на фронті
Після боїв на Луганщині Івана та його групу вивели на відновлення. Пройшовши реабілітацію, нацгвардієць знову поїхав на фронт, цього разу під Покровськ.
– Цього разу я більш впевнено почувався. Уже мав певний досвід. Ворог використовує всі засоби ураження. Йдучи на позицію, ми завжди беремо всього із запасом, бо невідомо скільки часу там можемо бути. Через ворожі БпЛА доступ до наших позицій складний і ризиковий, – каже військовий.
На Івана вдома чекає дружина та донечка, якій шість років. уже три роки Іван бачить дитину лише під час відпусток.
– Коли ти на війні, то підтримка близьких дуже важлива. Я дякую своїй дружині. Вона завжди знаходить потрібні слова, які не дають опустити руки. За ці три роки моя мама посивіла. У неї п’ять синів – і всі на війні. Я ж повинен бути сильним, бо зараз не час опускати руки, – каже нацгвардієць.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
