Під час передвиборчої кампанії особисто Трамп та вся його команда неодноразово підкреслювали, що прагнуть припинити будь-яку підтримку України, відмовитися від ролі доброго поліцейського у світі, налагодити стосунки із РФ, залишити Європу із її проблемами, аби та сама вирішувала питання власної безпеки.
Заклики з команди Трампа вийти із ООН, НАТО, та безлічі інших світових організацій та програм, комусь видавались лише передвиборчою риторикою, допоки не почали втілюватись у реальність шквалом все нових та нових указів президента США.
Аби збагнути, чому поміж цими двома лідерами сталося те, що сталося, необхідно збагнути логіку мислення кожного із них та їхнє бачення подальшого розвитку подій.
Почнемо з Дональда. Вже не одне десятиліття він проявляє свої симпатії до авторитарних лідерів великих держав. У нього є стійке бачення того, що лише сильні та потужні країни мають керувати світом та вирішувати світові проблеми. Всі інші, менші, повинні або змиритися із цим або відступити і не плутатися під ногами. Це просто завищена самооцінка, породжена всією його кар’єрою бізнесмена – бульдозера, що звик досягати розширення своєї бізнес-імперії без особливого дослухання до думок опонентів чи конкурентів. У його світі великого бізнесу проблеми моральності дій далеко не пріоритет перед ціллю – нарощення капіталу та розширення сфер впливу. Тому проголошена ним теза – мир за 24 години є самоціллю без відношення до того, а що буде відбуватися за рік, два чи більше років. Якщо у тебе виникла думка створити казку Рів’єру на місці зруйнованої Гази, то, що буде із двома мільйонами палестинців, які тисячоліттями вважають цю землю своєю, його вже мало обходить. Що там думають гренландці чи канадці, чи панамці про приєднання їх країн до США, також не вельми його турбує. Тому і почуття українців стосовно окупованих московією територій йому байдуже.
У його логіці є проста думка, якщо ви хочете досягти миру, то ви не можете називати партнера по перемовинах агресором, злочинцем, кривавим диктатором. Ці всі моральні характеристики не принесуть користі для укладання угоди. Бо неможна сідати за стіл перемовин, коли один одного називають злочинцем чи нелегітимним президентом. Чи буде тривалим мир, то вже інша проблема, яка може виникнути або ні у майбутньому, тоді і буде вирішуватись. Його ціль – Нобелівська премія миру. А тривалість миру – це питання Європи та самої України.
Логіка Зеленського та європейських лідерів дещо відмінна, адже вони вже мали справи із Путіним під час мінських домовленостей. Вони добре знають, чого вартує підпис РФ під будь-яким документом, бо він може у будь-який момент порушитись за бажанням їх диктатора. Тому лише консолідована позиція Європи може мати для Трампа якусь вагу, бо окремо країни Європи також для нього надто дрібні і не є суб’єктами політики в його очах. За винятком можливо Британії та Франції, як ядерних держав. Зробити Америку знову великою у розумінні Трампа, то не рахуватися із думкою інших, максимально скоротити усі не продуктивні за Маском видатки, закрити кордони США від товарів, мігрантів, наркотиків і ще від маси інших речей. Така собі українська позиція – моя хата з краю, нічого не знаю. Чи така самоізоляція забезпечить це? Сумніваюся. Бо мені дуже сподобалось рішення нафтової компанії з Норвегії відмовити США у дозаправці американських військових кораблів. Світ має піти на сміливі рішення, якщо США хочуть самоізоляції. то нехай отримають її у всьому.
Українська політика повинна бути реалістичною у тому, що ми не є рівноцінні за впливом із США, але якщо ми будемо консолідовані із Європою, то у нас значно більше шансів бути почутими.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
