Три роки тому життя мільйонів українців розділилося на "до" і "після". День, який почався зі страху, вибухів і невизначеності, став точкою відліку нової реальності.
Molbuk.ua зібрав розповіді відомих буковинців про те, як для них розпочалася війна та як вони допомагали країні пережити ті складні часи.
"Ви депутат. Якщо вас мобілізую – мене посадять"
Нардеп з Буковини, військовий Сергій Рудик опублікував у фейсбук розповідь про те, як він мобілізовувався у військо 24 лютого.
"Рівно три роки тому. Більше тисячі днів життя. Печерський військомат, нереальна черга. Фраза, яку пам'ятаю до деталей: "Ви депутат. Якщо вас мобілізую – мене посадять". Відповів, що я насамперед чоловік і українець. За два тижні вже був під наказом.
Три роки війни не міг уявити ніхто, все як страшний сон. Зараз – не краще, і ми стоїмо перед найбільшим викликом за останні сто років української історії. Головне завдання - зберегти державу і мати шанс на майбутнє. Сподіваюся, що це розуміють у найбільших кабінетах. Усім – дочекатися своїх рідних з війни живими, а владі, як писала геніальна Ліна Костенко – розуму державного", - написав С. Рудик.
Колишній депутат міської ради та ветеран війни Олександр Ставчанський також опублікував фото, зроблене 24 лютого 2022 року, та згадав, як для нього розпочався цей день: "Це перше фото на телефоні 24 лютого 2022 року. Десь близько 08-30 ранку ми з братом зібрали необхідні речі й поїхали у військову частину, не знаючи, що з нами буде, але добре усвідомлюючи, що готові віддати життя за Україну. Зараз ми вдома і в безпеці, але живемо по принципу, якщо не в ЗСУ, то для ЗСУ. Не забуваймо про війну, яка з кожним днем стає ще ближче і ближче, та памʼятаймо всіх, хто за Україну голову поклав… Вічна памʼять всім полеглим!!!".
"Шукай мою форму, я мушу йти в частину, бо це війна…"
Депутат та секретар Новодністровської міської ради Ігор Нажига три роки тому мав їхати до стоматолога, але вибухи неподалік зруйнували його плани. Тоді й він вирішив мобілізуватися до війська.
"05:00 ранку. В цей день я взяв вихідний власним коштом, щоб відвідати стоматолога в іншій області. Проспав. Тож стрімголов побіг прогріти авто. В місті ще тиша, багато хто спав… Десь від Дністра доносяться глухі, але гучні вибухи… І десь дуже здалеку… Не розумію, що воно таке. Заходжу в соціальні мережі. Війна… І ніби відчував, що це точно буде, але ж не вже… Машину глушу (який вже там стоматолог?). Підіймаюсь у квартиру. Кажу майбутній дружині, щоб не збиралася, бо ми вже нікуди не їдемо…
На кухні тиша. Дві філіжанки кави. Мовчки пʼємо, дивлячись одне на одного і прислухаючись до зовнішніх звуків… "Шукай мою форму, я мушу йти в частину, бо це війна…". Чую у відповідь: "Знала, що ти це скажеш…".
Вже рівно 3 роки. А я все мрію про дві філіжанки кави на кухні, сімейне тепло і нікуди не треба йти… Але реальність інша. І ми зараз не в кращій фазі війни. Зараз нам потрібна, як мінімум, та ж єдність та згуртованість як і в перші місяці. Бо в іншому випадку ці 3 роки будуть знецінені… А ми не маємо морального права так поступити з кращими з нас, які повернулися на щиті… Не в праві. Тому дай Боже сил та розуму нашій країні!", - поділився І. Нажига.
Чернівецький письменник Валентин Ткач також згадав про те, як розпочалася війна для нього.
"Три роки тому. Про те, що почалася війна, довідалися з новин. Але, реально усвідомив це, коли ввечері товариш сказав, що його син зібрався і пішов у військкомат. Вдруге це усвідомлення наздогнало мене вже за кілька днів, коли побачив у дворі школи на шнурах білизну, що сохла. Заїхали переселенці. Була ще перша повітряна тривога. Ми в хаті її не почули, але в коридорі сходами вниз бігли сусіди з верхніх поверхів і гримали всім у двері. Брутально і непоборно в наше життя приходило усвідомлення, що війна не в новинах, вона скрізь і поруч", - написав В. Ткач.
"На Житомирській трасі танки, обстріл аеропортів, наступ москалів"
Перша заступниця начальника Чернівецької обласної військової адміністрації Альона Атаманюк каже, що пам'ятає цей день до найменших деталей.
"24.02.2022. Я знаю, що ніхто з Українців не забуде цей день ніколи… я памʼятаю його в найменших дрібницях… Київ, 05:20… Крізь сон третій раз звук вибухів, спрацьовують сигналізації всіх машин і перші хвилини нерозуміння того, що відбувається. Швидкий перегляд новин, незрозуміле сво, Донецька/Луганська область і до чого звуки в Києві? Перші дзвінки, конф-кол, допаковування рюкзака…
Дзвінок в Чернівці, які ще мирно сплять… В 06:10 з тривожним рюкзаком йду пустими як ніколи вулицями Києва… Прихід на роботу, перші фото, постанови НБУ, ліміти, наради з всіма регіонами, розʼяснення, заспокоєння, планування в умовах невизначеності… 12:00 Перше очікування бомбардування Києва, всі вперше в укритті… Допомога киянам, донеччанам в пошуку житла на умовно-безпечному заході… Заспокоєння бізнесу… Постійно моніторинг новин… постанов…
На Житомирській трасі танки, обстріл аеропортів, наступ москалів. Що там Гостомель, Ворзель… Дзвінки і питання: "Ти як?". Вечір, місто пусте…Перший день війни і ти ще не розумієш чому і як? Важко заснути… в 02:00 очікується бомбардування Києва… Комендантська година… пошук укриття, паркінг… Вибухи, вибухи, вибухи… Ракета потрапила в житловий будинок… Вибухи…
А далі продовольча безпека, місяці без відпочинку, пошук що можеш зробити для Перемоги ще. 3 роки Героїзму Українців в 11-річній війні, ми не здались 24.02, не здамось і далі. Тільки разом, кожен на своєму місці робимо максимум для Перемоги!", - написала Альона Атаманюк.
Радниця начальника Чернівецької ОВА Руслана Запаранюка з питань європейської інтеграції та міжнародної співпраці Юлія Грицку пригадує перші години війни: "О 4:40 прокидаєшся від смс. Прокидаєшся – і вже ніколи не засинаєш по-справжньому. Страх, біль, нерозуміння. Дзвінки, що починаються з "Ти де?" і закінчуються довгими паузами, бо слів нема. Діти, які в одну мить подорослішали. Яким не треба пояснювати, що таке війна, бо вона сама увірвалася в їхні життя, змінивши голоси дорослих, погляди, побут. Вони ще сплять, а ти вже гуглиш найближче бомбосховище.
Новини щохвилини. Що відбувається в Гостомелі? Чи прорвалися в Київ? Що там у Херсоні? Хто залишився в Харкові? Чи є зв’язок із Запоріжжям? Пошук. Машини, що можуть вивезти. Ліки, що терміново потрібні. Бронежилети, яких катастрофічно не вистачає. Дрони, кровоспинні, турнікети, каримати, форма, генератори, їжа… усе це стає новою реальністю, де слово "треба" не має меж. Молитви. За всіх, хто пішов захищати. За тих, хто в містах, які обстрілюють. За друзів, які не виходять на зв’язок. За те, щоб у дітей був хоч один день без сирен. Безнадійні відео з проханням закрити небо. НАТО, почуйте. НАТО, врятуйте. НАТО, допоможіть. Відповідь мовчанням. Тоді у нас було три дні. Так казали всі. Що Київ впаде, що Україна не вистоїть, що нас розчавлять. Сьогодні минуло три роки. Ми вистояли тоді. Вистоїмо і далі".
Заступник голови Чернівецької районної ради, військовий Артем Жук розповів, що його 24 лютого розпочалося з евакуації людей зі столиці.
"3 роки тому я прокинувся доволі рано, зателефонувала подруга з проханням допомоги евакуації з Києва. Так я і дізнався, що почалась велика війна. Увімкнув пісню Fortunate Son американського гурту Creedence Clearwater Revival, дістав свою військову форму з шафи, поцілував дружину та пішов пішки у свою військову частину. На вході до гуртожитку, де на той час базувалась військова частина, зустрів своїх однопартійців, друзів, знайомих та колег. Найкращих людей у моєму житті. Самовідданих, хоробрих, мужніх. Так почалась моя власна історія, яка і далі триває. Честь тим, хто в строю. Честь та вічна памʼять тим, хто віддав своє життя за наше майбутнє", - поділився А. Жук.
Депутат міськради, ексмер Чернівців Олексій Каспрук також написав допис у фейсбук про 24 лютого 2022 року:
"В далекому 2014 ці слова набули для мене і багатьох українців змісту. З "книжкових" перетворились на щоденно вживані:
"Військомат"
"Мобілізація"
"Добровольці"
"Допомога армії"
"Обстріли"
"Переселенці"
"Загиблі захисники"
"Росіяни вбивають"
"Полонені"
"Гуманітарна допомога"
Три кроки назад вони перестали бути "порожніми" для кожного з нас. Попри весь біль, втрати, розчарування, втому ми мусимо продовжувати боротись. Інакше морок прийде в кожну оселю в кожну душу. І до "прастих людєй" також. Навіть не сумнівайтеся. А якщо прийде, то всі жертви будуть марними. І їх буде в десятки разів більше. Вистоїмо! В армію або для армії! Слава силам оборони України!".
“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
