Фото molbuk.ua
Десятикласник із Чернівців Михайло після закінчення школи планує виїжджати за кордон. Каже, там більше можливостей, а в Україні – війна та невизначеність. Із його однокласників, додає, багато виїхали відразу після дев’ятого класу.
Про це ідеться у публікації "МБ" від 20 лютого, пише molbuk.ua
"Не бачу тут перспектив"
"Насправді я б хотів жити в рідній країні, – запевняє хлопець. – Але поки що не бачу тут для себе перспектив. Якщо до того часу, як закінчу школу, війна завершиться і ситуація зміниться на краще, можливо, і залишуся.
Ксенія також навчається у десятому класі однієї з чернівецьких шкіл. І теж хоче виїжджати.
"Закінчу 11-й клас і поїду в Бельгію. Вступлю заочно до українського вишу і приїжджатиму сюди лише складати іспити", – загадує дівчина.
15-річний Нестор – переселенець із Херсонщини. Він закінчив у Чернівцях дев’ятий клас і вступив тут до медичного коледжу БДМУ. Зізнається, що, може, би й виїхав, та немає до кого.
"Якби були за кордоном родичі або знайомі, то подумав би над виїздом. А так що там робитиму? Загалом мені і в Чернівцях подобається. Розумію, що в Україні зараз складно, але я готовий до труднощів. Якщо треба, піду захищати свою країну", – запевняє юнак.
Переселенка із Донеччини Мирослава каже, що їй поки у Чернівцях подобається. Як буде далі - поки не визначилася.
На фото - Ксенія (праворуч), Нестор та Мирослава. Михайла на фото немає. Фото molbuk.ua
Із кожним роком війни у чернівецьких школах меншає учнів. Це відчутно у всіх класах, зокрема і старших.
Як розповіла molbuk.ua керівниця управління освіти Чернівецької міськради Ірина Ткачук, станом на перше вересня 2021-2022 навчальних років в 11-х класах налічувалося 1511 школярів. У 2022-2023 роках – 1440, у 2023-2024 – 1311, у 2024-2025 – 1454 учні.
"Ми маємо зовнішньо переміщених осіб, тобто тих, які за кордоном і офіційно продовжують навчання на екстернаті. Станом на перше вересня 2022 року в 11-х класах таких учнів у наших школах було 167, у 2023-му – 113, у 2024-му році – 152. А станом на початок 2025-го – вже 201 дитина. Це величезна кількість. Виходить, зараз понад шість класів одинадцятикласників перебувають за кордоном. Тобто формально у нас є 1454 дитини, а за фактом – 1253", – зазначає головна освітянка Чернівців.
"Для них важливий зв’язок із Україною"
Проблема була б глобальнішою, якби ці учні виїжджали за кордон і не продовжували навчання в Україні. А вони все ж навчаються, хоч і на екстернаті, вважає Ірина Ткачук.
"Тобто школярі прагнуть отримати документи про закінчення саме українського закладу освіти. Це свідчить про те, що для них важливо не обривати зв’язок зі своєю країною. У майбутньому це може стати тією ниточкою, яка спонукатиме їх повернутися до України після перемоги".
Найбільше учнів зараз – у середній школі, починаючи із сьомих класів.
"Доки ці діти, що тепер у сьомому класі, дійдуть до 11-х, кількість учнів зростатиме. Але різниця між сьомими і нинішніми першими класами – приблизно 600 дітей. Це по суті ціла школа. Уявляєте, який у нас потім відтік дітей буде?" – розмірковує Ірина Ткачук.
Порівняно з минулими роками, кількість старшокласників відчутно зменшилася, констатує директорка Чернівецького ліцею №22 Леся Бабій. І наступні тенденції невтішні.
"Коли ми нещодавно здійснювали попереднє опитування, хто йде в десятий клас, багато батьків відповіли: "Я хочу, щоби моя дитина жила і здобувала освіту в Україні. Але страх за її життя сильніший". Також чимало батьків відверто кажуть, що їхні діти будуть вступати до навчальних закладів за кордоном. Хоча є і такі, хто принципово має намір залишатися в Україні і зокрема в Чернівцях", – зазначає Леся Бабій.
Наприклад, десятикласник із Чернівців Олександр після початку повномасштабної війни рік провів за кордоном. Вони, нажахані вторгненням росіян, виїхали із мамою до Італії. Хлопець відвідував місцеву школу. Його добре сприйняли у класі ровесники, підтримували вчителі. На перервах він із однокласниками ганяв у футбол та інші ігри. Однак Сашко дуже сумував за рідною школою, однокласниками, спортивною секцією із карате, а також українською мовою. В італійській школі йому навіть ні з ким було поговорити українською. Лише італійською або трохи англійською. У паралельному класі навчалася дівчинка з Молдови, та вона володіла лише російською. Щоби підтримувати рівень своєї мови, Олександр брав онлайн-уроки зі своєю вчителькою української мови у чернівецькій школі.
Загалом навчатися було доволі складно, адже всі уроки проводили італійською, якої школяр ще добре не знав. Часто він просто сидів на уроках і малював прапор України...
Врешті хлопець не витримав і почав просити маму повернутися до Чернівців. Його матері й самій тут було нелегко. Економістка за освітою, в Італії вона була змушена працювати прибиральницею та бебісітером. Грошей катастрофічно не вистачало, адже доводилося винаймати помешкання, тоді як у Чернівцях вони мали свою квартиру. Медичні послуги обходилися в круглу суму.
Тому, обміркувавши все, Сашко з мамою вирішили повернутися. Хлопець не тямився із радощів, коли знову опинився серед друзів, родини, у рідному середовищі. Каже, більше з України - ні ногою, хіба на відпочинок або у подорож.
“Поживши рік за кордоном, я відчув, що моє місце - в Україні. Я хочу тут жити, навчатися, працювати. Якщо доведеться, піду на війну, бо я українець і маю захищати Батьківщину”, - по-дорослому розмірковує хлопець.
“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
