На Суматрі вчені нещодавно стали свідками неймовірної поведінки дикого орангутанга. Тварина отримала поранення на обличчі, мабуть, після бійки з іншим самцем і сама залікувала свої рани. Орангутанг жував листя ліани — рослини, яку людиноподібні мавпи зазвичай не їдять.
Як мавпа залікувала свої рани та які медичні практики люди запозичили у тварин, розповідає The Conversation.
Тварини займаються самолікуванням
Протягом кількох днів орангутанг жував листя, а сік обережно наносив на рану. Потім покривав її пастою з пережованої ліани. Рана загоїлася, залишився хіба слабкий шрам. Обрана ним рослина має антибактеріальні та антиоксидантні властивості, знімає біль, лихоманку, кровотечі та запалення.
Про цю неймовірну історію розповіли у ЗМІ, а вчені у своїй дослідницькій статті заявили, що це "перший задокументований випадок активного лікування ран дикою твариною" біологічно активною рослиною. Це відкриття надасть нове уявлення про походження лікування ран людьми.
За словами дослідника Стенфордського університету Адрієнна Майора, така поведінка орангутанга йому здалася знайомою. Він, як історик стародавньої науки, який досліджує те, що греки та римляни знали про рослини та тварини, згадав подібні випадки у нарисах Аристотеля, Плінія Старшого, Еліана та інших натуралістів античності.
Надзвичайна кількість розповідей від стародавніх до середньовічних часів описує самолікування різними тваринами. Тварини використовували рослини для лікування хвороб, відлякування паразитів, нейтралізації отрут і загоєння.
Як людство запозичило досвід тварин
Термін зоофармакогнозія — знання про медицину тварин, був винайдений у 1987 році. Але, як зазначив римський історик природи Пліній 2000 років тому, багато тварин зробили медичні відкриття, корисні для людини.
Дійсно, велика кількість лікарських рослин, що використовуються в сучасних ліках, була вперше відкрита корінними народами та минулими культурами, які спостерігали, як тварини використовують рослини, і наслідували їх.
Деякі з найдавніших письмових прикладів самолікування тварин містяться в "Історії тварин" Аристотеля четвертого століття до н.е., як-от добре відома звичка собак їсти траву, коли хворіють, ймовірно, для очищення та дегельмінтизації.
Аристотель також зазначив, що після зимової сплячки ведмеді шукають дикий часник як першу їжу. Він багатий вітаміном С, залізом і магнієм, корисними поживними речовинами після довгого зимового сну. Латинська назва відображає це народне вірування: Allium ursinum перекладається як "ведмежа лілія", а загальна назва в багатьох інших мовах стосується ведмедів.
Пліній пояснив, як використання дикої материнки, також відомої як дикий орегано, для лікування поранень від стріл виникло під час спостереження за пораненими оленями, які пасуться на траві.
Аристотель і Діоскорид приписували відкриття диким козам. Вергілій, Цицерон, Плутарх, Солін, Цельс і Гален стверджували, що диктанія має здатність виганяти наконечник стріли та закривати рану. Серед багатьох відомих фітохімічних властивостей диктанії є антисептичні, протизапальні та коагуляційні ефекти.
Згідно з Плінієм, олені також знали протиотруту від токсичних рослин: дикі артишоки. Листя знімає нудоту і спазми в шлунку і захищає печінку. Щоб вилікуватися від укусів павуків, писав Пліній, олені їли крабів, викинутих на берег, і хворі кози робили те саме. Примітно, що раковини краба містять хітозан, який підвищує імунну систему.
Коли слони випадково проковтнули хамелеонів, захованих на зеленому листі, вони з’їли оливкове листя, природний антибіотик для боротьби з сальмонелою, яку розмножують ящірки.
Пліній сказав, що ворони їдять хамелеонів, але потім ковтають лавровий лист, щоб протистояти токсичності ящірок. Антибактеріальний лавровий лист полегшує діарею та шлунково-кишкові розлади. Пліній зазначив, що дрозди, куріпки, сойки та голуби також їдять лавровий лист при проблемах з травленням.
Кажуть, що ласки моталися у вічнозеленій рослині рута, щоб протистояти ранам і укусам змій. Свіжа рута отруйна. Його медичне значення неясно, але висушена рослина входить до складу багатьох традиційних народних ліків.
Ластівки збирають іншу токсичну рослину, чистотіл, щоб зробити припарку для очей своїм пташенятам. Змії, що виходять із зимової сплячки, труть очі об фенхель. Цибулини фенхелю містять сполуки, які сприяють відновленню тканин і імунітету.
За словами натураліста Еліана, який жив у третьому столітті до нашої ери, єгиптяни почерпнули багато своїх медичних знань від мудрості тварин. Еліан описав, як слони лікували рани від списів квітами оливи та олією. Він також згадав, як лелеки, куріпки та горлиці розчавлюють листя материнки та накладають пасту на рани.
Вивчення засобів лікування тварин продовжувалося в середні віки. Приклад з англійського збірника зоознавства XII століття, Абердинського бестіарію, розповідає про те, як ведмеді покривали виразки коров'яком. Народна медицина призначає цю квітучу рослину для заспокоєння болю та загоєння опіків і ран завдяки своїм протизапальним хімічним речовинам.
У рукописі Ібн аль-Дурайхіма 14 століття "Корисність тварин" повідомляється, що ковтані лікують очі пташенят куркумою, іншим протизапальним засобом. Він також зазначив, що дикі кози жують і прикладають до ран мох сфагнум, як суматранський орангутанг робив це з ліаною. Пов’язки зі сфагнуму нейтралізують бактерії та борються з інфекцією.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram