Колаж molbuk.ua
Коли почалася війна, гуртожиток Кіцманського фахового коледжу закладу вищої освіти "Подільський державний університет" наповнився сотнями переселенців із прифронтових регіонів.
Серед них – літні люди, родини із дітьми.
У приміщенні, зведеному ще пів століття тому, особливих зручностей не було. Утім, переселенці не нарікали, а згуртувалися і почали мізкувати, як покращити умови. І їм це вдалося!
За підтримки керівництва закладу люди написали і виграли близько десятка грантів. За ці кошти облаштували в гуртожитку дитячу кімнату, молодіжний хаб, спортзал, мінікондитерську, замінили аварійну ділянку каналізаційної мережі, встановили сонячні колектори для нагріву гарячої води.
Про це йдеться у публікації "МБ" від 23 січня, пише molbuk.ua
Була одна душова на п’ять поверхів
Одним із ініціаторів позитивних змін став переселенець із Донеччини Василь Бріга. Тепер він голова ради ВПО Кіцманської громади, член однієї із ініціативних груп гуртожитку. Мешкає тут із родиною вже майже три роки.
"Я родом із Донецька. У 2015 році перебрався до Маріуполя. Там познайомився з майбутньою дружиною і переїхав до міста Вугледар, – розповідає Василь Бріга. – Містечко невелике, приблизно як Кіцмань, там є дві шахти. Вибирати особливо не було з чого, тож я, як і дідусь, працював шахтарем. Робота нелегка, але мені подобалося. Так ми собі жили, виховували двох діток, коли почалася повномасштабна війна. Спочатку гадали, що поїдемо на тиждень-два та й повернемося додому. Але зараз наше місто окуповане росіянами, тож уже й повертатися нікуди. Ми залишилися без нічого..."
Знайомі порадили родині затишне буковинське містечко Кіцмань – мовляв, тут гостинно приймають ВПО, поселяють у гуртожитку.
"Так ми і приїхали сюди евакуаційним потягом 13 березня 2022 року. Відтоді минуло майже три роки. Нам тут дуже подобається. Місто невеличке, компактне. Усе поруч: школа, дитсадок, стадіон. Та головне – наші дітки можуть зростати у тиші та спокої. Бо вони також відчували на собі реалії війни", – каже пан Василь.
Побутові умови в гуртожитку бажали кращого: одна душова кімната і пральня на п’ять поверхів, аварійна каналізація.
"Доводилося довго чекати своєї черги помитися. Самі розумієте, для родин із дітьми чи літніх людей це особливо незручно. Утім, ми не робили з цього великої проблеми. Навпаки, біда нас усіх згуртувала", – зауважує чоловік.
У той період у когось виникла ідея отримати мінігрант від Чернівецького благодійного фонду "Нова сім’я".
"Зібралися ті, хто усвідомлював, що нам найближчим часом нікуди повертатися. Немає сенсу чекати, поки щось впаде з неба. У житті так буває рідко. Треба самим щось робити. Ми почали їздити на тренінги із написання грантів, зверталися до фахівців по поради. Гуртом сідали за стіл, рахували, писали, аналізували. Як то кажуть, працювали на результат. Нас підтримувало керівництво коледжу, за що дуже вдячні", – наголошує Василь Бріга.
Ремонти робили самотужки, працювали всі
Невдовзі колектив виграв свій перший проєкт – облаштування дитячої кімнати. Вона була необхідна: на той момент у гуртожитку перебували 42 дитини різного віку. Сума гранту – 150 тисяч гривень. За ці кошти придбали будівельні матеріали, телевізор із широким екраном, замінили старі дерев’яні вікна на металопластикові. Ремонтні роботи виконували самотужки.
"Долучилися всі мешканці гуртожитку. Одні фарбували стіни, інші укладали підлогу. Робота знайшлася кожному. Працювали на совість, адже це для наших діток! Впоралися за місяць. Кімната вийшла гарна, затишна. Не вистачило коштів лише на заміну дверей. Зате ми їх оригінально прикрасили", – каже пан Василь.
Так було:
Стало:
Далі був мінігрант для спортзалу. На нього виділили 210 тисяч гривень. Спортзал облаштували у приміщенні колишньої аудиторії. Зробили ремонт, знову ж таким власними силами, придбали велотренажер, велодоріжку та інше приладдя для занять. Спортзал активно відвідують мешканці гуртожитку: студенти, літні люди, жінки й чоловіки, що хочуть покращити стан здоров’я.
Завдяки грантам на балконі гуртожитку встановили сонячні колектори для підігріву гарячої води.
А у фоє центрального корпусу – аварійне освітлення на сонячних батареях, яке стає в нагоді під час знеструмлень. Ще замінили майже двісті метрів старих каналізаційних труб.
Фото надав Василь Бріга /Заміна каналізаційних труб
Облаштували і мінікондитерську, яку назвали "Матусин пиріжечок". У ній – сучасне кухонне приладдя: пароконвектомат, тістоміс. Тут жінки випікають смаколики для дітей, студентів, військових на фронті і в госпіталях.
Ще один проєкт – приміщення молодіжного хабу, де для молоді проводять тренінги та інші цікаві заходи.
"Тут були лише голі стіни і стеля, навіть підлоги не було. Ми все також робили самотужки, – каже Василь Бріга. – Зате тепер студентам є де зібратися, поспілкуватися, переглянути кіно на проєкторі".
Підтримала людей і французька міжнародна неурядова організація Acted, яка надає одноразову допомогу переселенцям із зони бойових дій. Вона облаштувала на кожному поверсі гуртожитку кухню, душові, пральні кімнати, укомплектувала їх технікою.
"Декому нікуди повертатися"
У планах переселенців – створити центр незламності.
"У нас є великий генератор, на встановлення і підключення якого потрібно близько 50 тисяч гривень. Але якби це зробити, то у приміщенні фоє можна облаштувати невеличкий центр. Там у період знеструмлень люди матимуть змогу зарядити телефони, отримати безкоштовний доступ до інтернету, попити чаю, погрітися, подивитися телевізор", – загадує пан Василь.
Та найбільшим клопотом закладу є відсутність опалення. На це потрібні величезні кошти, тож тут, каже чоловік, жоден грант не зарадить. Доводиться грітися електрообігрівачами.
У поганому стані й водонапірна вежа, яка подає питну воду зі старої криниці. Вежа вся проіржавіла, і її постійно доводиться латати. На заміну потрібно до 800 тисяч гривень, яких нема.
Як розповіла заступниця директора коледжу з адміністративно-господарської роботи Оксана Горошова, цьогоріч у гуртожитку поселилися близько 70 студентів, із них чверть – переселенці.
Деяким нікуди повертатися, тож мешкають тут і на канікулах.
"На початку великої війни в гуртожитку жили майже дві сотні ВПО. Із часом роз’їхалися: одні – на орендовані квартири, інші – за кордон. Зараз залишилося близько пів сотні переселенців та півтора десятка діток. Ми їм дуже вдячні за всі ці гарні ініціативи, які спільними зусиллями вдалося реалізувати. За ці три роки ми стали великою дружною родиною", – каже пані Оксана.
"Слово "грант" лише звучить страшно. Люди гадають, що це дуже складно, купа писанини. Воно частково так і є: треба складати кошторис, ретельно все рахувати, аналізувати. Це не так, що дали мішок грошей – і робіть. Тут кошти в руках ніхто не тримає, усе лише на паперах. Підписується договір, за все треба відзвітувати.
Утім, людина всього може навчитися, головне – бажання. Якщо ви хочете щось змінити у житті – для цього треба щось робити, а не чекати, що воно саме з’явиться", – переконаний Василь Бріга.
Матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
