Але що ж таке політик-флюгер? Такі персонажі не є пріоритетом якоїсь однієї держави. Вони зустрічаються по всьому світу. Головна їхня особливість – це тримати ніс за вітром. Тобто, чітко відчувати кон’юктуру і орієнтуватися на бажання виборців. По великому рахунку, така особливість, як не дивно, властива демократичним країнам, бо у диктаторських режимах немає аж такої великої потреби зважати на думку населення. У нас колись була керівною та спрямовуючою силою комуністична партія, тож, якщо ти хотів добитися успіху, бути наближеним до корита, то мав належати до цієї фальшиво-злочинної політичної сили. Але, коли вона упокоїлась, багато з її членів стали рухівцями, демократами, чи створювали партії під себе.
Така політична багатовекторність характерна і для країн "цивілізованого" світу, особливо в останні десятиліття. Навіть у країнах із сталими, столітніми консервативними традиціями стали виникати партії не ідеологічного, а популістського, галасливого та рекламного спрямування. У теорії маркетингу є стійка константа, що кожен товар має свій життєвий цикл, який за хвилею зростання прийде до занепаду. Партії – це той же товар на ринку людських сподівань та надій. Хто яскравіше обкладе свою діяльність обіцянками та сподіваннями виборців, той і здобуде їх симпатії.
Наш відомий політик належить до партії зі столітніми традиціями, але як представник великого бізнесу, він дотримується не так ідеологічного, як ринкового популізму, без зайвих заморочок про сталість своїх обіцянок та їх правдивість. Сьогодні популярне одне, завтра інше. Тож протягом тижня він, наче флюгер, може кардинально змінювати підходи до вирішення тих чи інших питань та проблем. Головне у його підході - власна вигода та постійна присутність в інформаційному та медійному полі. Так сталося і минулого тижня. Спочатку в його оточенні поширювали чутки про радикальні зміни у наданні озброєння, а потім виявилось, що то великий пшик, бо воно дуже потрібно їм самим. Ми вже маємо досвід із країною, що гарантувала нам незмінність державних кордонів, а потім стала агресором-загарбником. Чи очікує нас другий Будапештський меморандум із гарантіями безпеки, які не вартуватимуть навіть ціни паперу, на якому будуть підписані? Питання, яке хвилює не лише нас, а і Європу, бо і їм обіцяли гарантії безпеки у форматі НАТО. Тож у нас надія хіба на ворога, що своїми діями зірве усі "миротворчі" плани головного миротворця. Живий приклад - угода у Газі – саміт миру провели, підписи поставили, тисячолітній мир проголосили, а за декілька днів перестрілки поновилися.
Висновок один на політика-флюгера покладатися не варто.[center][/center]
