Марія КЕРМАЧ мешкає в селі Розтоки. Багато років жінка працювала вчителькою географії. Нині – вихователька в пришкільному інтернаті.
Ще десять років тому у своїх рукописах пані Марія зібрала спогади покійної матері про минувшину. Згодом час від часу дописувала й ліричні твори. Проте лише торік світ побачила її перша поетична збірка, а нещодавно – і роман, який став першим на Буковині прозовим твором, написаним діалектом Буковинської Гуцульщини.
Про це йдеться в публікації "МБ".
"Не мала наміру видавати книжку"
Марія Кермач згадує: до написання прози її спонукав покійний голова товариства "Гуцульщина" Петро Шкрібляк. Якось він сказав, щоб жінка створила щось питомо своє, гуцульською говіркою.
"Хоч я і не філолог, але завжди любила літературу, особливо поезію. У школі писала вірші, проте друкувала їх нечасто і тільки в пресі. Насправді навіть не мала наміру видавати книжку", – зізнається вона.
Торік син пані Марії до дня її народження допоміг видати першу поетичну збірку "Обставини й час".
"Це про те, що вчитель колись залишається вдома, його не здолали ні реформи, ні втома. І вогонь прощення в душі не погас. Так склалося, так треба – обставини й час", – усміхаючись цитує вона.
Про свій унікальний роман "Анна" каже: "Я фактично виросла на діалектизмах. До того ж багато різних історій мені переповіла мати. Після її смерті я хотіла записати все це, щоб воно не зникло. Ці рукописи пролежали в мене майже 10 років, я їх нікому не показувала".
Прозову книгу, писану діалектизмами та зі складним сюжетом, Марія Кермач довго берегла в рукописах, бо не могла довірити нікому на вичитку. Боялася, що від автентичного твору нічого не залишиться. Проте згодом невістка порадила дати рукопис на прочитання письменниці Іванні Стеф’юк. Її пані Марія тепер жартома називає "хрещеною матір’ю" свого роману.
На запитання, як на книгу реагують читачі, авторка скромно каже: навіть не очікувала стільки позитивних відгуків.
"Це наша духовна спадщина"
Як зазначає письменниця, з погляду філології книга має велику цінність, адже є своєрідною мовною пам’яткою.
"Сьогодні до діалектів звертається дедалі менше людей. Але це наша духовна спадщина. Крім того, книга має й історичну вагу, бо в ній подано соціально-побутове життя, на яке впливала політика. Події роману розгортаються в часовому проміжку від першої половини ХХ до початку ХХІ століття. Головна героїня Анна – це узагальнений образ тогочасного суспільства", – пояснює авторка.
На кожній сторінці книги є словничок: навпроти діалектизмів подано пояснення.
Авторка стверджує, що діалекти важливо плекати й берегти: "Якщо порівняти, як розмовляло у школі моє покоління, і як розмовляє теперішнє, то це небо і земля. Сучасні діти майже не вживають діалектизмів, натомість у їхньому лексиконі переважають росіянізми. Нашу мову жорстоко викорінювали. Колись чула на свою адресу: "Діалектизми засмічують мову". Звісно, важливо володіти літературною мовою, але діалект – це жива пам’ятка про те, як говорили наші предки".
Ще працюючи в школі, Марія Кермач збирала буковинські діалектизми й намагалася прищепити любов до них молодому поколінню. Учителька створювала географічні мапи діалектів і навіть укладала своєрідні словнички.
"Збирати діалектизми – не така вже й проста робота. Це, умовно кажучи, почути слово й одразу записати, інакше воно втратиться. І справді, був час, коли я ходила із записником і все фіксувала", – підсумовує пані Марія.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
