Звідки завищені очікування щодо ООН? Блог Ярослава Волощука

Щороку восени відбувається "визначна" подія. До Нью-Йорка на Генеральну сесію ООН злітаються президенти, голови урядів та інші високопосадовці. Мене дуже дивує, коли у коментарях на цю подію висловлюються сподівання, що від цього має статися якесь диво. В одну мить у світі запанують лад та порядок, закон та право. Таке враження, що ці коментатори просто не розуміють, що ж воно таке ця ООН? Іноді видається, що багато сприймає цю організацію, як якусь суперсилу з необмеженими можливостями, купами грошей, ракетами, підводними човнами та мільйонами військ. Чому таке сприйняття ? Мій висновок простий: окремі політики дуже хотіли б, аби на когось перекласти свою відповідальність. Немає сенсу читати лекцію з історії появи та заснування такої структури, як ООН, бо це зайняло б надто багато часу.

Якщо відкинути усю пафосність, то можна порівняти цю організацією, як таку собі тусовку для політиків різного масштабу та штибу і нічого більшого. Але уявімо собі на хвильку, що такої організації не існує. Ніхто її не створював і на планеті існують більше двохсот держав, але кожна сама по собі і між ними немає ніякої комунікації. Така картина видається ще більш жахливою. Тому до оцінки ролі ООН потрібно підходити реалістично та зважено, без надмірних очікувань та марних ілюзій. Я б порівняв її з таким собі термометром, що вимірює температуру політичного життя планети Земля. Деякі містичні вчення взагалі вважають Землю свідомим та живим організмом. Отож, десь у якомусь місці цього організму підвищується температура, тож це сигнал того, що відбуваються запальні процеси або іншими словами організм проявляє свою хворобу. Якщо виявлено, що температура підвищена, то мабуть необхідно зібрати консиліум та розробити протокол процедури лікування. Таку функцію і відіграє трибуна цього форуму. Скликаються засідання Ради безпеки і обговорюються шляхи лікування. Але це лише постановка діагнозу, а не саме лікування. Не варто вимагати від ООН самого лікування, бо для того, щоб хворобу вилікувати потрібні самі ліки, процедури, новітні технології та обладнання і головне бажання хворого.



Я пригадую, як наша влада була дуже засмучена та розчарована тим, що після повномасштабного вторгнення, ООН не зупинила війну. Але хто вона така, аби мати таки можливості? Ну зібралися, поговорили, прийняли резолюцію, ну що вона може зробити більше? Так, тривають дискусії про необхідність реформування, але ви впевнені, що те реформування щось змінить? Я дуже невпевнений, що навіть після якогось радикального реформування, щось докорінно зміниться. Уявімо, що рашку вивели із складу Ради безпеки, і що - це завадить їй бути агрессором? Це стосується не лише московії. Будь-який інший агресор також буде брехати. На чорне казати – біле, стверджувати, що він білий та пухнастий. Тобто потрібно чітко уявляти собі потенційні спроможності будь-якої організації. Яку б назву вона не мала, вона не стане чарівником, що за помахом палички буде розрулювати важкі та складні світові проблеми. Опустімося на землю та будьмо реалістами, а не мрійниками.