Кажуть, такої доброї людини, як бійця із Чернівців на псевдо Япончик ще треба пошукати. Він дуже хотів потрапити до війська, але його через проблеми зі здоров’ям не брали.
Спочатку Михайло волонтерив у музеї АТО в Садгорі. Проте наміру піти воювати не полишав. Упродовж пів року чотири рази приходив до ТЦК, просився, аж поки нарешті його взяли. Відтоді Япончик воює в складі 67 окремої механізованої бригади.
Про це йдеться у публікації "МБ" від 6 червня, пише molbuk.ua
Сирена може лунати весь день
Кореспондентка "МБ" познайомилася із військовим під час поїздки із волонтерами на Харківщину. Він перебуває на Куп’янському напрямку. Зараз там дуже гаряче. Упродовж нашої короткої розмови лунали і тривога, і обстріли. Такі собі "салюти" Михайлові – того травневого дня в нього були іменини. Йому виповнилося 48 років.
Читайте також: "Росіяни кладуть батальйон своїх за день": розмова "МБ" із буковинцем, який воює із 2014 року
На звуки сирени Япончик уже давно не звертає уваги.
"Буває, що вона лунає весь день, але ми на неї не зважаємо. Дратує інший звук, а цей ні", – каже чоловік, натякаючи на прильоти.
Запитую, чому Япончик. Військовий пояснює, що так жартома його прозвали за аналогією до відомого одеського грабіжника Мішки Япончика.
До війська пішов, каже, щоби пришвидшити перемогу, бути чимось корисним.
"Майже пів року мене не брали. Викликали з речами, приїжджав, відправляли назад додому, аж поки не допомогли волонтери, переконавши взяти мене на фронт. Розумієте, у мене сім’я, діти, я не хотів, щоб росіяни прийшли до мене додому", – згадує Михайло.
Читайте також: "Знищили все, що було мені дороге": репортаж "МБ" зі сходу України
За два роки війни він чимало пережив, побував у багатьох гарячих точках, брав участь у боях за Бахмут, Часів Яр. Та найважчим випробуванням стала втрата побратимів.
"Були і поранені, і загиблі. Втрачати товариша – найскладніше. Ти знаєш його мрії, плани, а тут бац – і все за секунду обривається..." – зауважує з гіркотою.
Дивіться також:
У бійця – троє дітей, невдовзі на світ має з’явитися ще один козак. Також уже є однорічний внучок.
"У свій день народження моє основне бажання, щоби війна швидше закінчилася, ми перемогли, можна було повернутися до родини, рідної домівки. І хоч я дуже сумую за сім’єю, але поки що не можу покинути все тут. Серед нас дуже багато мотивованих, ми свідомо йшли на війну і розуміли всі ризики. Звісно, дружина, рідні дуже хочуть, щоб я був із ними. Кажу їм так: "Ще трохи – і переможемо. Тоді повернемося додому, все у нас буде добре". Ставляться з розумінням", – розповідає Япончик.
Читайте також: "Захищаємо своє": прикордонник із Чернівців – про ситуацію на Бахмутському напрямку
"Ми переможемо, але треба більше зброї"
У тому, що Україна переможе, боєць не сумнівається анітрохи.
"Це все обов’язково закінчиться нашою перемогою. Я не віщун, але знаю точно, що ми виграємо. Сподіваюся лише, що це буде якнайшвидше, і ми будемо жити далі мирно й спокійно. Але для цього, звісно, потрібно більше зброї. Зараз її недостатньо. Людей також потребуємо, але зброї – передусім. Загалом армії треба всього, і якнайбільше: дронів, транспорту, який є розхідним матеріалом, запчастин до нього. Машини швидко виходять із ладу, треба ремонтувати, замінювати. На це військові змушені витрачати більшу частину своєї зарплатні. Так би не мало бути, але що вдієш.
Дуже допомагають волонтери, їм велика подяка. Хотілося б, щоб усі: держава, суспільство – об’єдналися й підтримували всіма силами своє військо. Адже ми тут воюємо заради нас усіх", – каже боєць.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
