Фото molbuk.ua
Буковинець Юрій, на псевдо Мамай, на війні – з 2014 року. Служить у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс". Пройшов АТО, ООС, зараз бере участь у повномасштабній війні, перебуває на Бахмутському напрямку. Отримав два поранення, але й далі готовий воювати стільки, скільки зможе.
Війна стала вже буденною частиною його життя...
Про це йдеться у публікації "МБ" від 30 травня, пише molbuk.ua
З десяти років військової служби шість – це фактично перебування в окопах, каже Юрій. Зараз йому надали змогу стати офіцером, адже має дві вищі освіти. Закінчив філософсько-теологічний, а потім – історичний факультет ЧНУ.
"Треба ворога зупинити, щоби не просунувся далі"
Кореспондентка "МБ" поспілкувалася із захисником під час поїздки із волонтерами на Донеччину.
Читайте також: "Знищили все, що було мені дороге": репортаж "МБ" зі сходу України
"Я брав участь у подіях Майдану, перебував у самообороні, допомагав волонтерам. Улітку 2014 року, під час другої хвилі мобілізації, прийшов до ЗСУ. Відтоді перебуваю на службі в складі "десятки", – розповідає Мамай. – Були під Горлівкою, Маріуполем, у Попасній, Красногорівці, Кримському. Під час повномасштабки брали участь в обороні Києва, потім воювали під Лисичанськом. Зараз обороняємося на Бахмутському напрямку".
Читайте також: "Захищаємо своє": прикордонник із Чернівців – про ситуацію на Бахмутському напрямку
Ситуацію на фронті захисник описує як важку.
"Легкого точно нічого немає. Росіяни не полишають надій захопити Часів Яр із усіх сприятливих для них напрямків, у тому числі й із боку Очеретиного, який розташований на Авдіївському напрямку. Не покинули й сподівання зайти зі сторони Бахмута. З цих двох точок вони зараз дуже сильно почали кидати людей, техніку, прориватися. У нас уже всяке було: і ворожі штурми відбивали, і позиції переходили із рук у руки. Тримаємося. Головне – зупинити окупантів, щоби вони не просунулися далі.
Надіємося на те, що надійдуть боєприпаси. Обіцяють також авіацію. Маємо сподівання, що хоча б зупинимо ворога. А далі будемо дивитися на ситуацію. Де зможемо, росіян відкидатимемо назад. За нашими прогнозами, треба перечекати травень, а в червні стане трохи легше. Зараз наше завдання – втриматися", – розмірковує Мамай.
Поле рясніє "хорошими рускими", і ніхто їх не забирає
Військовий сумнівається, що росіяни матимуть значні успіхи.
"Щоби кудись прорватися, вони кладуть дуже багато своїх людей: по тисячі й більше. І так майже щодня. Більшість гине в штурмах. Грубо кажучи, росіяни кладуть батальйон своїх за день. Українці зовсім не такі, – стверджує Мамай. – Усі ми розуміємо, що ситуація буває різною. Але наші стараються не кидати своїх. Евакуйовувати і поранених, і загиблих.
Тоді як їхні із грудня валяються, відколи почали нас дуже сильно штурмувати, і ніхто їх не забирає. Поле ними забите. Якби росіяни попросили в нас годинку тиші, щоби забрати тіла, – не питання. Але навіть якщо й були такі випадки, то вони, замість забирати загиблих побратимів, заміновували територію, намагалися прорватися".
Наші добряче насипають росіянам, тож ті вже й не дуже висуваються зі своєю технікою, каже Мамай: "Вони часом притримують техніку. Бо наші FPV та сапери досить непогано по ній працюють. Тому окупанти в основному чисто піхотою тягнуть усе".
Як військовий із 2014 року, Юрій може порівняти масштаби війни до 2022 року й після.
"АТО, ООС і повномасштабка – це зовсім різні ситуації. З 2014 по 2018 роки були бої, артилерійські дуелі та все інше. Під час ООС окупанти приїжджали, отримували на горіхи і їхали геть. І потроху ми просувалися. Тоді в основному била артилерія. Та коли почалася повномасштабка, постійно працює авіація, фронт нестабільний".
"Хлопців треба замінювати"
Захисник ствердно відповідає на запитання, чи є потреба у людях.
"Як завжди, – хмикає. – Без цього нікуди. Хлопців треба замінювати, щоби вони могли відпочити. Неможливо постійно сидіти під обстрілами".
Утім, якби навіть зараз ухвалили закон про демобілізацію, далеко не кожен із захисників би назавжди покинув поле бою, переконаний співрозмовник. Війна настільки проникла в їхню свідомість, що вже не може полишити.
"Хлопцям би рік для адаптації. Згодом більшість усе одно повернуться. Скажу з досвіду АТО/ООС. Багато побратимів мало не на іконі божилися, що не повернуться на війну. І все одно приходили. Хтось через кілька тижнів, хтось – за пів року, але приходили. Навіть хлопці з пораненнями, протезами. Вони готові бути інструкторами, ділитися досвідом, підучити, показати. Це підносить моральний дух бійців. Важливо, щоб із військовими, які приходять із фронту, працювали фахівці й повертали їх до звичного життя".
Найбільша потреба зараз – у маскувальних сітках, тому що ворог порозбивав посадки. Також у дронах, а взимку – в окопних свічках, додає боєць.
Нещодавно Юрій на кілька днів навідався до Чернівців. Емоції неоднозначні: "Є певне відчуття, що в цій частині України немає війни. Її тут не відчувають, ніби люди живуть собі спокійно, безтурботно і не переймаються. Для них війна десь там, далеко. І це трохи демотивує...".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
