Коаліція рішучо-балакучих

На минулому тижні відбулася чергова тусовка коаліції чи то рішучих, чи сміливих, чи охочих. Як тільки її не намагалися назвати. Та мені видається, що найкраща назва, яка підходить для неї – це коаліція рішучо-балакучих. Чим це мотивую. Бо завжди перед тим, як вони мають зібратися, і після зібрання дуже багато балачок. Треба відверто зазначити, що сучасна політика у світі, а особливо у нашій державі, це суцільні виправдані та не дуже балачки. То ми кілька тижнів із усіх каналів єдиного марафону переконуємо, що нам США дадуть крилаті ракети, а потім то виявляється великим пшиком. Таких прикладів можна навести безліч. Скільки лише героїчних заяв було від Макрона та від очільників інших держав і про введення своїх військ, і про те, і про інше.

От і тепер також були голосні заяви про 5000 ракет від Великої Британії, "Міражі" від Франції, "Гріпени" від Швеції. Та коли вникаєш у суть заяв, то розумієш, що не так все однозначно. Ракети будуть, але не всі і не одночасно, на це потрібен певний час. Літаки прилетять, коли підготують енну кількість пілотів, Швеція розгорне у перспективі, можливо, навіть їх збирання в Україні, але коли воно буде?



Тому, той дитячий оптимізм наших керовників інколи починає дратувати. Якось ніяк у них не виходить реально оцінювати стан речей і постійно є бажання видавати бажане за дійсне. А як позбутися того ілюзійного сприйняття, то ще собі таке питаннячко? Благі бажання зрозумілі – підняти у нас побільше оптимізму, не розганяти паніки, сподіватися на Гаррі Поттера (тобто Дональда Трампа ), який за помахом палички завершить війну, або, якщо не війну, то гарячу фазу бойових дій.

Та повернімося до наших баранів. Коаліція рішучо-балакучих є – це вже добре. Вона допомагає нам, чим може і як може, бо без них нам було б ох як кепсько. Адже, як би ми не сподівалися на бунт глибинного "народу" московії, але цього може і не відбутися взагалі. Чи зможуть Європа та світ передати нам заморожені кошти рф, також непросте питання. Бо воно стосується не стільки грошей самої московії, як інших держав та диктаторів, які сподіваються на надійність європейських дипозитаріїв? Демократія - це наче і хороша форма правління, але вона дуже залежна від настроїв виборців, від дотримання усіх правових норм, колегіальності та консенсусу в прийнятті рішень. В диктаторських режимах усе набагато простіше. Забажав собі путлер війни з Україною, зібрав банду і вони одноголосно підтримали його божевільну ідею.

Тому ми, громадяни України, маємо спокійно і без зайвого ентузізізму ставитися до того спагетті, яке вішає нам на вуха наша "правляча еліта", бо така їх робота – вішати нам на вуха.

Так, терплячість та сподівання на краще нам вкрай необхідні, але тверезий розум повинен підказувати, що прості та швидкі рішення бувають лише у казках, а ми живемо у жорстокому та реальному світі, де немає місця рожевим ілюзіям на виконання бажань за повелінням чарівної палички.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram