Леонід Данилович Кучма, коли збагнув, що ніщо в цьому матеріальному світі не вічне, навіть його десятилітнє президентство, очевидно, вирішив залишити по собі добру пам’ять і наостанок зробити щось добре для людей. А оскільки в останні роки свого президентства він уже не бачив за деревами (політиками) лісу (народу), то спробував реформувати Конституцію, ту саму, яку 1996 року він так тяжко здобував у протистоянні з хитромудрим Морозом. "Крива качечка" (президент-дембель по-американськи) зініціював "вдосконалення" Конституції у бік послаблення президента на користь уряду і парламенту. Що би там молодий письменник Леонід Кучма не писав у своїй книзі "После Майдана", але зробив він це за принципом "так не діставайся же ти (абсолютна влада) нікому". Так воно і сталося. Та не варто забувати також і референдумні ініціативи Кучми 2000 року, на початку його другого президентського терміну. Тоді не вперше і не востаннє заморочений народ переважною більшістю (не менше 90%) проголосував за такі поправки до Конституції, як зменшення кількості народних обранців, ще щось там і – найсолодша для маленьких українців цукерка – скасування депутатської недоторканності.
Нічого не нагадує?
Якщо нічого, то розумію, бо хто тепер, посеред літа, стежить за черговими одкровеннями наших стомлених сонцем політиків. Це – президент Ющенко. Не далі, як минулого тижня, після своїх страшенно резонансних соціальних ініціатив, він виступив із ініціативами конституційними. За духом вони, звичайно, – за народ, за формою – європейські (чому, невідомо, але так тепер прийнято говорити), а в моральному сенсі – за родинні цінності, бо "син" Ющенко продовжує прогресивні починання свого "політичного батька" Кучми. Ті ж самі популістські пропозиції – зменшити кількість нардепів, термін їхнього служіння народові, скасування, звісна річ, недоторканності плюс, чомусь, двопалатний парламент. Навіщо унітарній Україні двопалатний парламент (проти якого, до речі, категорично виступає Юлія Тимошенко), важко сказати. Може, для того, як простодушно зазначив один політолог, аби президентові легше було вгамовувати радянські амбіції "не першої, але й не другої особи в державі" – спікера ВРУ, мовляв, два спікери уже не зможуть висувати таких претензій, як Мороз чи призабутий Ткаченко.
Та не лише у згаданому вище полягає синівський пошанівок Ющенком свого "батька". Син, як водиться, пішов далі. Мова про референдум. Дозволимо собі нагадати, як було за Кучми. Тоді після фантастичного успіху референдуму зі змін до Конституції ці зміни автоматично не вмонтовувалися в тіло Основного Закону, потрібна була така собі імплементація, яку згодом поховав касетний скандал. Тепер виявляється, що, цитую заступника глави секретаріату президента з правових питань: "Нова редакція Конституції має бути схвалена на референдумі вже найближчим часом". Гаразд, схвалили. А що далі? Чи буде вважатися, що нова, ющенківська, Конституція вже набула чинності чи знову потрібна буде імплементація, тобто прийняття парламентом? А якщо Верховна Рада не прийме? А якщо прийме, то що робити зі старою Конституцією зразка 1996-2004 рр.?
Задля справедливості необхідно зазначити, що кучмівським курсом у сенсі намірів виготовлення для народу новенької гарненької Конституції йде не лише президент Ющенко – майже всі важковаговики української політики мають свої рецепти обдарування підданих свіжим Основним Законом. Янукович хотів би вдосконалити Конституцію у бік посилення повноважень прем’єр-міністра і утвердження по суті парламентської республіки. Мороз напирає на місцеве самоврядування, яке дуже схоже на радянську владу. А Юлія Тимошенко пропонує, аби юристи (боронь Боже, не політики) написали для країни два варіанти Конституції – суто президентський і суто парламентський, а народ на референдумі хай би вибрав один, найменш небезпечний для себе варіант. Найцікавіше те, що пані Тимошенко пропонує заборонити політикам "ставити там (у проектах Конституції) навіть кому". Шкода, що лідерка БЮТ не пішла далі і не запропонувала заборонити політикам взагалі… Хоча це нереально.