Усі фото - відділ комунікацій 82 окремої десантно–штурмової Буковинської бригади
Воїну Ігорю Сороці, на позивний Боксер, 29 років. На війні він провів одинадцять із них (із 2014-го). Воював майже на всіх напрямках фронту. Отримав кілька поранень, безліч нагород і звання старшого лейтенанта.
Раніше Боксер мешкав у місті Енергодарі Запорізької області та служив у спецпідрозділі "Скорпіон" Нацгвардії України. У 2021 році звільнився, але з перших днів війни повернувся до свого спецпідрозділу. Був серед тих захисників Запорізької атомної електростанції, які, попри нечисленність, відважно обороняли найбільшу в Європі АЕС від російської навали.
Нині Ігор Сорока – командир роти ударно-безпілотних авіаційних комплексів другого штурмового батальйону 82 окремої десантно–штурмової Буковинської бригади. У складі підрозділу одним із перших зайшов на Курщину. Каже, відчуття неймовірні, коли не ворог на твоїй землі, а ти на його території.
Про це ідеться у публікації "МБ" від 11 вересня, пише molbuk.ua
"Ми боролися до останнього"
"Я змалку займався боксом, звідси й позивний. У 18 років долучився до спецпідрозділу, виступав на змаганнях. У 2021 році звільнився зі служби. Планував працювати на Запорізькій АЕС, також мені як спортсменові пропонували представляти станцію на змаганнях", – каже чоловік.
Та всі плани змінила велика війна. У перший же день вторгнення Ігор повернувся до свого підрозділу. А ввечері третього березня в Енергодар зайшли росіяни. Точніше, інгуші. Близько трьох тисяч загарбників рухалися колоною зі ста одиниць техніки. Вони прорвали блокпости, увірвалися у місто і рушили на ЗАЕС.
"Командир частини попередив, що зараз буде бій. Двоє побратимів – дужих спортсменів – почали плакати, коли побачили таку силу ворожої техніки, яка йшла на нас. Я ніколи в житті не курив, але й сам після такого видовища попросив цигарку", – зізнається Боксер.
ЗАЕС охороняли близько трьох сотень людей. Та це були звичайні охоронці, не готові до такого серйозного бою.
"І нас, спецпризначенців, двадцятеро, – провадить Ігор. – Ми мали лише чотири постріли протитанкової РПГ. Знищили ними два танки і вбили бурята – командира екіпажу. Окупанти почали втікати, щось кричали. Потім вони вдарили з танка. Нас оглушило. Мій найкращий товариш загинув.
Усе це спочатку видавалося якоюсь комп’ютерною грою, ніхто нічого не усвідомлював, аж доки не побачили загиблого побратима. Будівля загорілася, нам дали команду відходити по воді. Було дуже складно, але жоден спецпризначенець не здався в полон і не віддав ворогу зброю, – запевняє Боксер. – Хоча наш спецпідрозділ був забезпечений найновішою зброєю, проте нас не готували до війни. Запевняли: росіяни не зможуть зайти в Енергодар. Як виявилося, змогли. Мені дуже неприємно, коли кажуть, що Енергодар здали без бою. Ми боролися до останнього. Нам усе обіцяли підмогу. Та з’ясувалося, що кинули напризволяще".
Росіяни були вражені таким відчайдушним опором. Вони ніяк не могли повірити, що їм протистояв невеличкий взвод спецназу.
"Росіяни здавалися в полон пачками"
Ігорю було небезпечно залишатися у рідному місті. Але й виїхати непросто. Усе його тіло – в татуюваннях підрозділу. Страшно уявити наслідки, якби їх виявили. Та чоловік все ж ризикнув. Боксер віз повну машину матусь із дітками. Рукав джинсівки приклеїв до руки двостороннім скотчем – щоб не оголилися тату, коли підніматиме багажник для перевірки. Це просто диво, але йому таки вдалося щасливо проминути всі п’ять російських блокпостів.
"На останньому блокпосту мене вивели чеченці, щось говорили своєю мовою, а що – я не розумів. Вони розсердилися і махнули руками, мовляв, їдь. Я поїхав. Це неймовірно", – каже воїн.
Згодом Ігор приєднався до "Гвардії наступу" і виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку. Влітку 2024-го його перевели до 82 бригади. Готувався наступ на Курщину.
"Наша бригада однією з перших зайшла на ворожу територію. Це була дуже крута операція! Коли я дізнався про неї, то вишикував своїх хлопців і запитав, хто хоче долучитися. Усі як один загукали: "Командире, ми з вами!" Розуміли, що зараз твориться історія.
Стільки полонених росіян я ще ніколи не бачив. Вони здавалися пачками. Переважно строковики. Пізніше проти нас кинули кримських морпіхів. То вже більш-менш бойовики. Колишні українці, сепаратисти" – зауважує Боксер.
Курська операція виправдала себе, адже поповнила обмінний фонд, вважає військовий. А ще додала мотивації воїнам.
"Я воював майже на всіх напрямках. Але відчуття не порівняти. Коли розумієш, що ти на території агресора, – емоції неймовірні. Це легендарна операція, яка вже увійшла в історію. Ніхто не нападав на Росію з часів Другої світової війни. Тому пишаюся, що брав участь у такому масштабному наступі", – каже Ігор.
Чоловіка здивувало, що серед алкоголю, який цілими ящиками тримали вдома місцеві мешканці, була горілка українських марок. А ще вразило, що населення добре розуміло українську і навіть могло спілкуватися нею.
"Люди видавалися такими привітними, раділи нам. Вісімдесят відсотків розмовляли українською. Просили нас: "Вивезіть до Харкова, до Сум, там родичі". Хоча я не надто їм довіряв. Бо це ж росіяни: завтра зайдуть китайці, дадуть шматок хліба, і вони будуть кричати: "Слава Китаю", – сміється.
"Десять місяців протистояли величезній навалі"
Боксер зізнається: не сподівався, що наші війська так довго протримаються на Курщині.
"Ми десять місяців протистояли величезній навалі. Плюс корейці. Спочатку вони йшли полями. Йде двадцятеро людей, ми їх мінометами, ефпівішками, як мурах. Потім заходить їхня спецура, і це вже значно серйозніше", – зауважує боєць.
Ігор переконаний, що це не українці мають проситися в НАТО, а навпаки. Наші воїни вже стали справжніми богами війни.
"Треба віддати належне, у сучасній війні зараз здатні воювати три країни: Україна, Росія та Північна Корея. США – навряд. Це не Ірак.
Коли я в 2023 році ходив у розвідку, ми могли спокійно пробігти 15 кілометрів. А зараз, щоби просто заїхати на позицію, треба провести скажену операцію. Росіяни луплять усім: із наземно-роботизованих комплексів, FPV. Вони швидко вчаться", – визнає Боксер.
Бригада зараз перебуває на Торецькому напрямку. Ситуація складна.
"Ми вивозимо на дронах. Вони потрібні завжди. Зараз запустили наземний роботизований комплекс. Вантажимо у нього кацапів, яких наші штурмовики захоплюють у полон. Їздимо цим роботом всюди, підвозимо необхідне до позицій, щоби не ризикувати людьми. Це дуже крута штука на шістьох колесах, коштує два мільйони гривень. Закуплена бригадою за державні кошти. Така вона, сучасна війна".
Навіть якщо оголосять перемир’я, це тимчасово. Продовження війни з Росією не уникнути, переконаний Ігор Сорока:
"Треба нарощувати сили і готуватися. Років через 10-15 війна знову спалахне. Прифронтові території завжди будуть спірними, росіяни намагатимуться їх забрати. Так склалося, що кацапи – наші сусіди. Та наша нація сильна, ми вистоїмо і переможемо", – вірить захисник.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
