Фото надав Олександр Бакіновський
П’єсу ветерана з Чернівців Олександра Бакіновського показали в Молодому театрі. Подія відбулася 30 серпня у Києві під час фестивалю перших п’єс від театру ветеранів.
Це мистецький проєкт відділу комунікацій командування Сил тероборони ЗСУ. Воїнів та уже колишніх військових навчають, як писати і ставити п’єси на великій сцені.
Фото: ТРО Медіа
Олександр Бакіновський цього року потрапив до другого набору театру ветеранів. Він пройшов навчання у відомих українських кінорежисерів, драматургів та акторів. Скажімо, одним із менторів театру є відомий український драматург і сценарист, а нині військовослужбовець тероборони Максим Курочкін. Художній керівник – кінорежисер та актор Ахтем Сеітаблаєв.
Про це ідеться у публікації "МБ" від 4 вересня, пише molbuk.ua
Режисер не знав, що автор п’єси – його земляк
Виставу "Два листи" за п’єсою Олександра поставив чернівецький режисер Іван ДАНІЛІН. Цікаво, що коли він обирав п’єсу для постановки, то не знав, що її автором є чернівчанин.
Фото із фб-сторінки Івана Даніліна
"Це сталося випадково, – розповідає режисер. – Коли я подав заявку на участь у проєкті, треба було обрати п’єсу. Я побачив "Два листи", прочитав, вона мені сподобалася. Не знав, що автор – мій земляк. З’ясував це лише тоді, коли треба було з ним обговорити майбутню виставу. Коли дізнався, що Олександр також із Чернівців, зрозумів: це знак, я зробив правильний вибір, і треба обов’язково поставити цю п’єсу".
Драматична історія, написана Бакіновським, розповідає про фронтові реалії та несподіванки. Скажімо, про те, як Олександрові на війну надійшов дитячий лист, як з’ясувалося, від його доньки.
Це розповідь про ціну, яку платять воїн і його родина. У ній є все: відвага й ніжність, кохання й втрата, біль порожнечі та понівечені душі.
48-річний Олександр Бакіновський (позивний Карпати) – військовий ветеран із Чернівців, із березня цього року – радник голови ОВА з питань ветеранської політики (на громадських засадах).
Олександр став на захист України ще у 2014 році. Воював на Донеччині. Дотичний до розбудови 107 окремої бригади тероборони.
У перші дні повномасштабної війни добровольцем долучився до захисту Батьківщини у складі 92 батальйону цієї бригади. Воював на Харківському і Бахмутському напрямках. Виконував обов’язки командира взводу. Завершив службу у званні головного сержанта мінометної батареї 107 бригади.
Несподівано отримав листа від доньки
"Моє життя – це екшн, причому з самого народження. І цей екшн не завершується", – каже жартома про себе чоловік. Йому справді є про що написати і розповісти. На жаль, Олександра не було на презентації його п’єси в столиці. На початку серпня він із дружиною потрапили в страшну аварію на Закарпатті: подружжя отримало серйозні травми. Тож зараз ветеран відновлюється вдома.
Там, на затишній терасі з видом на сад, пан Олександр розповів кореспонденці "МБ" про своє насичене подіями життя і як за три ночі створив п’єсу, що змушує плакати навіть загартованих чоловіків.
"Я учасник Майдану з перших і майже до останніх днів. У 2014 році почалася війна, загинув товариш. Я не зміг спокійно залишатися вдома, відчував відповідальність і поїхав у зону АТО. Гадав, що на 45 днів. А вийшло, що на рік", – каже захисник.
Історія, на основі якої була написана п’єса, справді вражає.
"Я вірю в дива, – зізнається чернівчанин. – У цьому плані я, як мала дитина. Наприкінці грудня до нас приїхав волонтер Ігор і привіз кілька мішків із листами воїнам від діток. Я й собі попросив. Мовляв, у нас новий бліндаж, а дитячі листи – найкращий оберіг для нього. Та Ігор запевняв, що вже все пороздавав. Я таки вирішив переконатися. Присвітив ліхтариком, а на дні ящика – лист. Читаю, від кого, а там пише: "Бакіновська Дар’я, 3-Б клас".
В Ігоря потекли сльози. Він вигукнув: "Такого не буває!" Я вибіг на вулицю, присів, почав задихатися. Притиснув лист до грудей. Усі хлопці повибігали, дивувалися, мовляв, ви чули, як йому пощастило?" – згадує співрозмовник.
Далі бійців скерували на бойове завдання, за успішне виконання якого дозволили поїхати на Новий рік додому.
"Я читав листа від доньки вже у Чернівцях, перед тим, як зайти до хати. Хотів насолодитися моментом. Закурив... Донька писала загальний лист до воїна. Розповідала, що її батько теж воює, бажала швидкого повернення додому. До листа додала шоколадку і дві гривні, які їй мама дала на сніданок. Я був страшенно розчулений..." – розповідаючи це, Олександр і зараз не може стримати емоцій.
"Росіяни прийшли грабувати, а ми – захищати своє"
За рік чоловік демобілізувався, та згодом впродовж трьох років служив на контракті резервістом тероборони.
"Ми розбудовували тероборону, і вже тоді я на сто відсотків знав, що буде велика війна. З її початком відразу пішов у свою військову частину. Потім були Харківський контрнаступ, Бахмут.
Під Бахмутом артилерія працювала по нас просто нонстоп. Обстріли не закінчувалося ні вдень, ні вночі. Виїжджаєш на дві доби на позицію – неможливо навіть носа вистромити. Та мені подобався настрій наших бійців, попри сльози і втрати. Це справжня звитяга – переступити через свої страхи. Ще вчора ти відмивався від крові пораненого побратима, а сьогодні тобі треба знову накинути бронік. Бо війна триває", – каже захисник.
АТО і повномасштабна війна дуже відрізняються, стверджує Олександр Бакіновський: "Тоді не було відчуття такої ями, як зараз. Таких втрат... Війна велася окопна, більш спокійна, локальна. Проти нас воювали в основному донецькі, луганські "мальчікі". З ними можна було дати раду. А в 2022 році зайшла регулярна російська армія. І ми її знищили! По суті, "зробили" весільними дронами. Забрали танки, бетеери. Контрнаступ ЗСУ був таким стрімким, що росіяни не встигали забирати свої речі".
Недооцінювати ворога не можна. Чимало росіян добре воює. Але нас від них відрізняє рівень мотивації, переконаний захисник: "Вони прийшли заробити і грабувати. Джентельмени удачі, так я їх називаю. А я прийшов туди, щоб їх не було тут. Бо це саранча. Куди би не пішли, вони залишають після себе чисте поле".
"Розповідь про ціну війни"
Після пекла під Бахмутом військовий приїхав на реабілітацію в Чернівці. Здоров’я вже не дозволяло повертатися на фронт.
"Я взяв паузу після війни. Вирішив пройти освітній курс у театрі ветеранів. Тож поїхав до Києва навчатися, як писати п’єси. Це були неймовірні курси, які вели дуже класні драматурги, режисери, психологи. Нам радили: пишіть, про що хочете. Це має бути крик душі.
П’єсу "Два листи" я написав після дружнього "пенделя" актора Максима Девізорова. Було це так. Залишалося ще кілька тижнів до фіналу. Максим поцікавився, чи я дописав п’єсу. "Та не йде щось", – зізнався я. Макс тоді згадав цю історію з листом доньки.
"Слухай, – каже, – у тебе ж є нормальна тема. Ти коли мені це розповідав, мене аж пропекло". Три ночі я посидів і написав п’єсу. Ті, хто її прочитав, сказали, що їм дуже зайшло", – каже співрозмовник.
Олександр сподівається, що його п’єса настільки сподобається публіці, що її будуть показувати ще багато разів у різних театрах. Тож із нетерпінням чекає, коли оправиться після аварії і зможе приїхати на виставу.
"Хочу донести людям, яку високу ціну платить військовий, навіть якщо він на своїх ногах повернувся додому з фронту. Вдома на нього чекає серйозне випробування: інтегруватися в сім’ю, відтак у суспільство. Тебе сподіваються побачити таким, як раніше. Але ти стільки всього пережив, що вже не можеш бути собою колишнім... Оточення має з розумінням ставитися до ветеранів і підтримувати їх", – переконаний захисник.
Фестиваль перших п’єс тривав у Києві шість днів та охопив п’ять локацій: культурний кластер "Краків", театр Франка, театр Лесі Українки, Молодий театр і театр драматургів.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
