«У його очах – істинна краса й любов»

15 червня акторові, режисерові й сценаристові Івану Миколайчуку могло би виповнитися 69 років. Ми завітали до мистецько-меморіального музею-садиби Івана Миколайчука у селі Чортория Кіцманського району. Серце садиби – родичі Івана, зокрема сестра Фрозина Грицюк із великими блакитними очима. Вона зустріла кореспондента "МБ" із такими словами: "Усі кажуть, що Іван був великим актором. Я ж кажу, що насамперед він був патріотом".

До садиби час від часу заходять відвідувачі. Пані Фрозина усіх їх пригощає смачними буковинськими пампушками і розповідає про Іванову любов до України:

– У садибі щодня буває по дві-три екскурсії. І я завжди кажу, що Іван був патріотом. У шість років він уже співав пісню "Ще не вмерла Україна". Ви можете таке уявити? А тоді за це давали до 15 років! Дуже багато людей цікавляться життям Івана. До нас приїжджали гості із 16 країн світу, зокрема з Італії, Іспанії, Румунії, Польщі, Англії... Були і гості з Німеччини, вони не знали ні слова по-українськи, але робили відеозйомку, ми спілкувалися жестами. На прощання німці казали мені українською "Дякую!"

– Часто знімають нашу двокімнатну хатинку, не розуміють, як тут могли жити десятеро дітей, – каже пані Фрозина. – Але справжня наша хатинка від старості завалилася, то зараз ми бачимо її копію. Тут усе дороге моєму серцю. Ось гляньте: є навіть валіза, із якою Іван їздив на навчання до Чернівців.

15 червня завітав до садиби-музею і відомий кінорежисер, письменник, поет Гурам Петріашвілі. Він поцікавився у пані Фрозини, яким був Іван у дитинстві.

– Був дуже веселим, – каже пані Фрозина. – Я на десять років старша за нього. Коли йому було три роки, ми
забавлялися – я його одягала у спідничку, хустку, і ми усіх сусідів обманювали, що він – це дівчинка. Уже тоді він був справжнім актором! Від ранку до ночі могли розважатися, але скільки би не падали і не розбивали коліна, ніхто ніколи не плакав!

Гурам вислухав пані Фрозину і занотував грузинською мовою відгук у книзі записів. Ми поцікавилися, що ж режисер написав, і він відповів:

– Я написав, що дуже щасливий бути у садибі Івана Миколайчука і розмовляти з пані Фрозиною. Для мене Іван Миколайчук – втілення чоловічої національної краси. Таких людей Бог час від часу дарує нації, щоби інші бачили зразок краси й мудрості. З плином часу геніальність Івана Миколайчука ще більше захопить світ. Гадаю, будь-яка людина, яка хоч трохи відчуває красу, захоплюватиметься Іваном Миколайчуком. Він же для мене не родич і не знайомий, але я його люблю. Так, люблю з того моменту, коли вперше побачив на екрані. Є актори, які ставляться до ролей з кокетуванням, пробують все, що завгодно, а Іван робив свою справу серйозно і дуже грунтовно. Це на віки.

Розпитував режисер і про кохання Івана та Марічки. Пані Фрозина слухала, а потім зауважила: "Любив Іван Марію. Одне одного любили. По-справжньому… Це чиста любов. Коли Іван помирав, то сказав Марії: "Якби ми могли продовжити нашу любов…"

Гурам Петріашвілі слухав уважно, а потім зауважив, що мріє зняти фільм про Івана Миколайчука і у певній частині фільму показувати лише його очі.

– Просто у його очах – істинні краса, любов і мудрість, – зауважив Гурам.
Звісно, біля садиби зібралася громада села. Йшлося про відзначення 70-ої річниці з дня народження Івана Миколайчука.

– Ми завжди пам’ятаємо свого визначного земляка Івана Миколайчука, – каже голова Брусницької сільської ради Іван ЗАГАРІЯ. – Він живе у серцях своїх односельчан – і дорослих, і малих. Чимало заходів плануємо зробити до 70-ліття із дня народження актора, зокрема перекриття музею-садиби. Спочатку йшлося про те, щоби музей перекрити соломою, але вирішили перекривати дранкою. Уже визначилися з фірмою, яка цим займатиметься. Зі свого боку максимум зусиль докладе сільська громада. Ми зробимо усе можливе, щоби гідно відзначити річницю. 
Валерія Чорней