Андрій Безручко, військовий хірург із Чернівців, нині перебуває у зоні АТО – в Курахово Донецької області. За плечима майора медичної служби місії в гарячих точках планети під егідою ООН та НАТО.

Із Андрієм Безручко кореспондент "МБ" спілкувалася по телефону. Лікар розповів про свою роботу, ситуацію в зоні АТО та забезпечення медичними засобами.

"Чергуємо 24 години на добу сім днів на тиждень"
– В АТО я вже вдруге, – говорить військовий хірург. – Першого разу служив неподалік Донецька (минулої зими та навесні) у складі 93-ї бригади. Нині ж перебуваю у складі 66-го військового мобільного госпіталю, який розміщений у місті Красноармійськ Донецької області. Від цього госпіталю виділена передова хірургічно-анестезіологічна група, яка працює на базі цивільної лікарні у Курахово (південно-західна околиця Донецька). Наша бригада – троє військових лікарів: я, кадровий хірург, і мобілізовані лікарі – анестезіолог Андрій Красовський, старший лейтенант медичної служби із Чернівців та Ігор Нижник, травматолог, майор медичної служби із Коломиї.

Ми живемо у звичайній лікарняній палаті у хірургічному відділенні. Можна сказати, перебуваємо на чергуванні 24 години на добу сім днів на тиждень. Адже поранених можуть привезти будь-якої миті.
У більшості випадків нам телефонує начмед військової частини й повідомляє, з якими пораненнями чи травмою нам везуть пацієнта. Доки його довозять, ми встигаємо розгорнути операційну й привести її в повну "бойову" готовність. Ми лікуємо лише військових, але трапляється, що доводиться лікувати й звичайних громадян. Зокрема наш анестезіолог Андрій Красовський врятував життя не одній цивільній людині у Курахово. Із травматологом Ігорем Нижником теж іноді консультуються місцеві лікарі-травматологи.

До нас потрапляють пацієнти-військовослужбовці з усіма можливими травмами та пораненнями. Найцікавіші кульові поранення. Адже зовні здається, що людина не дуже постраждала: маленький отвір на животі й трохи більший на спині. А коли розкриваєш живіт, то не знаєш, із чого розпочинати: весь кишечник у дірках, внутрішня кровотеча, м’язи вирвані, перебиті судини, сечовід, поламаний хребет…

Після операції пацієнта реанімаційна бригада відвозить у Красноармійськ, а звідти вже у Дніпропетровськ чи Харків.

– Містечко Курахово, чесно кажучи, трохи сепаратистське, – говорить військовий хірург. – Тут дуже багато людей, брати, сини, чоловіки яких пішли на війну з боку ДНР, загинули або отримали каліцтво на цій війні. Відчувається іноді напружене ставлення. Мало того, такі люди працюють і в цій лікарні. Але ми не конфліктуємо, гострі кути згладжуємо. Не все так просто…

Якщо порівнювати медичне забезпечення, яке було в Афганістані (а там я служив у підрозділах НАТО), з тим, що ми маємо зараз, то це небо і земля – різниця величезна! Там всі матеріали, препарати були у надлишку – все надсучасне, дороге. Постійно слідкували за терміном придатності, поновлювали препарати крові. Також там був рентген-апарат С-дуга, який дозволяє знайти осколок або кулю практично у будь-якій частині тіла. Така С-дуга є у військовому госпіталі в Чернівцях. Тут вона просто необхідна, але її немає.
Держава не може забезпечити нас усім необхідним.

Найнеобхіднішого час від часу вистачає, але буває таке, що навіть марлі немає чи звичайної серветки, яку потрібно покласти у черевну порожнину оперованого. Часто не вистачає навіть елементарних рукавичок (нестерильних) для огляду. Нині гостро потребуємо правцевого анатоксину. Немає жодної ампули, а це дуже погано... Від правця навіть за найсучаснішого лікування смертність – до 70 відсотків. Можна бійця ідеально прооперувати, а він потім загине від правця.

– Ми вже навіть в курахівській лікарні лікарняні запаси почали використовувати, – говорить Андрій Безручко. – На нас трохи "косяться", адже раніше була розмова, що армія з усім своїм буде працювати – потрібне лише приміщення. А тут виходить, що ми починаємо їх "розкуркулювати". Хоча у них запаси теж не дуже – звичайна державна лікарня. Потрібно поповнятися, бо не буде чим працювати.

Коли я був у 93-й бригаді, допомагали мої колишні одногрупники з медінституту, звичайні чернівчани. Зараз я теж кинув "клич" по своїх знайомих – дещо привезли, але така допомога потрібна постійно.

"Армія починає спиватися"
– Хочу ще кілька слів сказати про дуже великий сегмент наших втрат – поранення та травматизація через пияцтво, – зауважує військовий хірург. – Нині серйозних військових операцій не проводять, і армія починає спиватися, в основному це мобілізовані – мало в запій не заходять. Доходить до того, що йдуть за черговим самогоном у село через поле, а там – розтяжки та міни. І привозять додому загиблих... Починають влаштовувати після випитого "фокуси" з гранатою, а в результаті граната відриває голову... І таких випадків дуже багато.

Вважаю, що винні в цьому військкоми – набирають людей тільки для кількості, не проводячи жодного відбору або тестування. А вони навіть автомат можуть пропити, біди наробити. А як таким "воїнам" довірити "Град" чи танк?

Для всіх, хто хоче допомогти
Із військовим хірургом Андрієм Безручко можна зв’язатися за допомогою електронної пошти a-bezruchko@yandex.ru

Або зателефонуйте в редакцію МБ за номером 58-94-55

Леся ТОКАРЮК