Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Послуги | Досьє | Досьє - відомі люди Чернівців Афіша | Пропозиція тижня | Юрист-онлайн | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Чернівчанин був головним свідком  на суді в справі Надії Савченко

26-річний Ярослав Григор’єв на власні очі бачив, як 17 червня 2014 року українську льотчицю взяли у полон, куди він також потрапив. Це сталося ще до того, як загинули двоє російських журналістів, у чому звинувачують Надію.

У Донецькому міському суді Ростовської області (Росія) допитали найважливішого свідка захисту – чернівецького військовослужбовця Ярослава Григор’єва. Він потрапив у полон до терористів того ж дня, що й Надія Савченко, – 17 червня 2014 року.

"Зранку нас взяли у полон. Я побачив людину в жовто-блакитній пов’язці. Тоді подумав, що це чоловік, а пізніше зрозумів, що то була Надія", – розповів Ярослав на суді.

- Це людина, яка одна-однісінька з тих, з ким я розмовляв, бачила на власні очі, коли Надію було захоплено у полон. Бо всі решта українських полонених нам кажуть: так, ми бачили Надію в полоні, але вже коли привезли нас і її до військкомату в Луганську, де була головна база батальйону "Зоря", – сказав про свідка адвокат Савченко Ілля Новіков.

Ми зустрілися з Ярославом у редакції "МБ" після його повернення з Росії.

– Я побачив Надію Савченко у полоні одним із перших, що було дуже важливо для слідства. Її адвокати буквально по хвилинах відтворили події ранку 17 червня 2014 року. Я бачив, як терористи її привели, як допитували, як відвозили в Луганськ, – пригадує Ярослав. – У полоні я перебував 28 днів. 13 липня мене звільнили ще з трьома солдатами з допомогою Володимира Рубана, який врятував багатьох українських полонених. Коли я повернувся додому, то зустрівся з Іваном Руснаком, який був у групі, де Савченко того дня надавала допомогу пораненим бійцям. Він сказав, що її сестра шукає свідків серед полонених. Віра мені зателефонувала і попросила приїхати на суд. Я погодився, бо хотів якось допомогти Надії. Зараз Савченко утримують у Новочеркаському СІЗО. Суд відбувається у містечку Донецьк Ростовської області – за кілометр від кордону з Луганщиною. Крім мене, поїхали ще експерт по мобільному зв’язку і людина, яка обслуговувала вишку на Луганщині, звідки нібито стріляли по російських журналістах. На території Росії нас зустрів український консул, посадив у свою машину. В Донецьку нас поселили в готелі. 28 січня я давав свідчення у міському суді. Будівля була оточена поліцією. Були присутні тільки українські журналісти, бо російським, напевно, невигідно розповідати про почуте. Я свідчив протягом двох годин – з 16.00 до 18.00. Розповів про те, коли і за яких обставин побачив Савченко 17 червня 2014 року, відповідав на запитання сторони захисту і самої Надії. Сторона обвинувачення відмовилася продовжити суд до 19.00, аби задати мені запитання. Я розмовляв російською мовою. Бо якби розмовляв українською, то з перекладом це зайняло би набагато більше часу. Надав довідку про своє поранення українською мовою, але її не хотіли долучати до справи. Наші свідчення доказували, що Савченко аж ніяк не могла бути причетною до вбивства російських журналістів. Мене вразило, як достойно вона поводилася на суді.

Надія Савченко подарувала Ярославові книгу, яку написала у в’язниці. Там вона описує своє перебування в полоні, викрадення та вивезення до Росії.

- Надія Савченко була штурманом-оператором вертольота МІ-24, старшим лейтенантом. Десять років служила в армії. Її частина базується під Києвом, – розповів Ярослав. – Коли розпочалося АТО, Надія взяла відпустку і пішла добровольцем у батальйон "Айдар". 17 червня 2014 року до неї приїхала сестра, аби забрати її додому, бо вже закінчувалася відпустка. Але Надія вирішила ще піти у розвідку, аби подивитися, що там відбувається. Наш взвод тоді базувався під Луганською ТЕЦ. Уранці 17 червня ми виїхали на допомогу айдарівцям, які вели бій біля містечка Щастя. Там потрапили у засідку бойовиків. З мого екіпажу в живих залишився я один, але осколками мені поранило ноги. Савченко зустріла наших бійців із підбитого БТРа, які йшли лісосмугою. Двоє із них були важко поранені, а троє їх несли. Надія надала пораненим першу медичну допомогу: перев’язала їх, вколола знеболювальне – і пішла далі. Випадково натрапила на "секрет" (засідку, – авт.) терористів. Вона могла стріляти, бо палець був на знятому запобіжнику автомата, і втекти. Але за 300 метрів несли поранених бійців… Тому Надія вирішила здатися в полон. У неї знайшли офіцерське посвідчення, паспорт, ідентифікаційний код. Тобто вона зібралася їхати додому.

На той час Ярослав уже перебував у терористів. "Разом зі мною у полон потрапило ще кілька бійців. Усі ми були солдатами, а Савченко єдина мала офіцерське звання. Нас полонив так званий батальйон "Зоря", командиром якого був Ігор Плотницький – нинішній лідер ЛНР. Я побачив, як вели людину у військовій формі й тільняшці, очі якої були зав’язані жовто-блакитним шарфом. Спершу подумав, що це чоловік. Коли побачив, що це молода жінка, то дуже здивувався, – пригадує Ярослав. – Полонених солдатів-чоловіків тримали в одній кімнаті, а Савченко – в другій. Її прикували наручниками до труби. Коли Надію допитували, то через стіну було чути, що вона відповідає різко, без страху, українською мовою. Потім почали приїжджати проросійські ЗМІ, які все знімали та фотографували. У Савченко запитували, чи вона щось знає про загиблих російських журналістів. Вона відповіла, що не знає, бо в цей час уже перебувала в полоні. У Надії було два мобільні телефони: один терористи знайшли, а другий залишився в неї. Номер цього телефону оператори запеленгували в Луганському військкоматі об 11.00. Тоді ще навіть не працювала українська артилерія і російські журналісти були живими”.

- Надія Савченко справді дуже мужня жінка. Росіяни, самі того не хотячи, зробили з неї українську Жанну д‘Арк, – каже чернівецький свідок. – Переконаний, що такі достойні люди дуже потрібні Україні для її майбутнього. Сподіваюся, що мої правдиві свідчення допоможуть Надії. Ми обов’язково зустрінемося після її звільнення…

Надія БУДНА
Рейтинг:
(голосів: 1)
6-02-2016, 10:56
Коментарів 0 Переглядів 3208

Новини партнерів:
Популярне Коментують
• Новини
Погода, Новости, загрузка...
Loading...
Готуємося до холодів: 7 помічників з утеплення у Чернівцях (на правах реклами)

Пропонуємо вашій увазі пропозиції 7 помічників з утеплення у Чернівцях
Нацпарки: міфи та реальність

З 80-х років розпочалася епоха створення національних природних парків, які за своєю сутністю та територіальною структурою кардинально відрізняються від заповідників
Гаражі vs Автосервіси: кому краще довірити своє авто (на правах реклами)

Чоловіки діляться на два типи: ті, хто ремонтують машини "на гаражах", та ті, хто надає перевагу автосервісам. Що із цього краще — важко сказати на перший погляд. Тож спробуємо розібратися і дати відповідь на вічне запитання: гаражі чи автосервіси?
Ресторани Чернівців запрошують на День міста! (на правах реклами)

У ці дні на кухнях міських і приміських ресторанів, барів, кафе усе вариться, смажиться, печеться, коптиться, шкварчить, кипить, настоюється – Чернівці готуються приймати гостей.
Квест у доповненій реальності – вперше в Україні (прес-реліз)

V.QUEST – перший квест у доповненій реальності національного масштабу стартує 7 жовтня 2017 року в Україні. Мешканці міст України зможуть стати учасниками дійства та виграти безліч гаджетів.