Борис Гойхман, Роман Литвин та Марк Мошкович закінчили чернівецьку школу №35 (тепер гімназія №2) 1977 року. Згодом вони виїхали до Ізраїлю. І лише тепер, через 30 років, знову навідалися до Чернівців. Вони поділилися з "МБ" враженнями про те, наскільки змінилося місто, яке залишили ще у складі Радянського Союзу.
– Ми приїхали, щоби подивитися на місця нашого дитинства, зустрітися з друзями, відвідати могили родичів, – каже Борис ГОЙХМАН. – Раніше гуляли вулицею О. Кобилянської не менше двох годин, а тепер витратили на прогулянку усього десять хвилин. Колись тут були тисячні натовпи, зараз дуже мало людей. Взагалі ремонт О. Кобилянської викликає змішані відчуття: я ніде у світі не бачив лавочок посеред вулиці, навіть пішохідної. Люди повинні ходити вулицею, а не сидіти на лавочках. Раніше мешканці зустрічалися тут, спілкувалися, гуляли. А зараз сидять на лавочках і п’ють пиво посеред міста, з-поміж них навіть діти. Прогулянки містом із пляшкою – це не зовсім нормально, для цього є бари. Відреставровані фасади – це гарно, але зважаючи на те, як їх фарбували, ця краса довго не протримається. Ремонт зробили косметичний. Реставрували лише те, що видно. Нехай роблять менше, але якісно. Театральна площа – одне з небагатьох місць, що майже не змінилося. Щоправда, не подобається Алея зірок. Копіювати когось (наразі американців) – не завжди добре.
– Колись на місці площі Філармонії був ринок, – пригадує Роман ЛИТВИН. – Гадаю, правильно, що його забрали з центру міста. Адже ринок – це неприємні запахи, сміття… Але прийшовши на площу Філармонії приблизно о 22.00, ми були здивовані: площа майже не освітлена, фонтан уже не працював. Негарно, що між ліхтарями висять дроти. Було би значно краще, якби їх провели під землею. Та найбільше вражає – що після 23.00 майже ніде немає світла. Мені пояснили, що таким чином місто економить гроші. А тротуари та вулиці жахливі. Треба рухатися або навпомацки, або купити ліхтар. Відкриті люки – це взагалі катастрофа. На Заході не було б такого, що жінка впала у відкритий люк і покалічилася. Потерпіла подала би до суду – і мерія виплатила би таку компенсацію, що їй простіше було б виділити гроші на ремонт люків.
– У перший же день приїзду до Чернівців мене намагалися пограбувати, – продовжує Роман. – Це було біля парку імені Шевченка о 23.00. До мене підійшли і почали вимагати гривню. Я розгубився. На щастя, зі мною була супутниця. Вона схопила мене за руку і порадила швидше йти. А якби я був сам, мабуть, почав би сперечатися, і хтозна, чим би все закінчилося… Цікаво те, що у місті можуть стояти по четверо міліціонерів в одному місці. А за 500 метрів уже нікого. Їм, мабуть, самим нудно. Також був здивований, що у центрі міста багато судів, прокуратур. Мені здається, що такі установи повинні знаходитися подалі від центру, адже навіть читати вивіску зі словом "суд" неприємно. Ну, добре, один суд – але чому десять? А ще безліч банків. Певно, у вас багато грошей?
– Найнеприємніше мене вразив стан єврейського кладовища, – додає Борис Гойхман. – Незважаючи на те, що воно у місті належить до історичних цінностей, його майже не доглядають. Хіба ж повинні наше кладовище прибирати іноземці-волонтери? У нас же багато молоді. Місто має шанувати свої цінності. Велика кількість могил просто знищена.
Зате у вас дуже гарна природа. Тільки я не розумію, чому ви не вмієте її використовувати.
Галина МАРКІВ