У Зарваниці відбуваються справжні дива

Невелике село Зарваниця, що на Тернопільщині, прославилося тим, що тут ще у ХІІ столітті одному ченцеві явилася Богородиця у великому сяйві, а на цьому місці забило цілюще джерело. Як розповідають прочани, вмившись цією водою, сліпі стають зрячими, каліки починають ходити, а невиліковно хворі зцілюються.
– Я сама бачила, як біля джерела молода жінка-інвалід встала з візка і почала поволі йти. У мене теж були проблеми зі здоров’ям, вже стомилася ходити лікарнями, витрачати всі гроші на ліки. А поїхала двічі до Зарваниці і почуваюся набагато краще, – запевняє прочанка Марія ЯКИМЧУК. – Це неповторне явище, коли ввечері тисячі людей із запаленими свічками, співаючи, йдуть до чудотворного джерела. Біля джерела є Хресна дорога, яка символічно відтворює всі страждання Христа. Вночі майже ніхто не спить. Не чути криків, голосних розмов, сварок. Люди моляться, тихо співають церковних пісень або мовчать, дивлячись на зорі. Коли мені погано, я їду до Зарваниці й ніби заново розпочинаю життя.
– Про Зарваницю мені ще маленькій розповідав дідусь, який щороку ходив туди на прощу, – пригадує чернівчанка Галина ЯГОЛЬНИК. – Нещодавно ми їздили туди із сином-школярем. Мене вразила стара дерев’яна церквиця, збудована без жодного цвяха. Сотні людей молилися біля чудотворної ікони Божої Матері. Біля неї – дуже багато золотих прикрас. Їх залишили люди, які зцілилися від різних хвороб. Із Зарваниці я привезла ладанку, яку завжди ношу із собою. Вірю, що вона допоможе мені у скрутні хвилини.
– На землі є святі місця, які мають особливу Божу ласку. Зазвичай вони дуже гарні. До таких місць належить і Зарваниця, – розповів отець Володимир із собору Успіння Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви. – Джерело з цілющою водою багато разів намагалися знищити, але воно проривалося і постійно било. Починаючи з 1998 року, ходжу до Зарваниці пішки, часто босим. Ця подорож займає три-чотири дні. За цей час ти багато передумаєш і зрозумієш. У такій подорожі випробовується і підтверджується твоя віра. У людей, які йшли зі мною на прощу, завжди здійснювалися їхні бажання. Було дуже багато випадків, коли прочани чи їхні рідні зцілювалися. Одна мама молилася за свою хвору дитину, яка була майже сліпою. І сталося диво – дитина почала бачити, в що не повірили навіть лікарі. Ще одна жінка просила за свого чоловіка, і все у них налагодилося. Коли я вперше йшов на прощу, взув незручне взуття, від чого ноги почали кровити. Але після того, як помив їх у цілющому джерелі, рани тут же загоїлися. Проща – це насамперед віра. Коли ми йдемо, на небі з’являється дуже багато знаків: хрест, голуби, риба… Треба обов’язково висповідатися у Зарваниці, покаятися в своїх гріхах.
Надія БУДНА