З ДОСЬЄ "МБ"
21 лютого 1929 року народився у селі Зелений Гай Новоселицького району.
Закінчив Кишинівський університет, відділення журналістики Вищої партійної школи у Москві.
Його теленарис про Софію Ротару "Мрії збуваються" був першою передачею про знамениту співачку.
Впродовж 13 років очолював Головну редакцію Всесвітньої служби радіо України.
Видав книги "Люди землі буковинської", "Творці добробуту", "За щастя народів", нариси про Дмитра Гнатюка, Софію Ротару, Івана Холоменюка.
Журналіст Денис Горбатюк щодня за будь-якої погоди прокидається о 05.00 і йде на стадіон. Там пробігає 10 кілометрів, виконує вправи, підтягується на перекладині. На голові у Дениса Флоровича немає залисин і жодної сивої волосинки! Якось йому визначали біологічний вік, і виявилося – 55 років! І це при тому, що насправді панові Денису днями виповнилося …80!
"Фізичні вправи для мене вже, як наркотик"
– Я народився у лютому, – розповідає Денис Горбатюк. – Мати казала, що тоді був сильний сніг і мороз. Мабуть, від цього я й отримав таке загартування. Починаючи з 1962 року, регулярно займаюся зарядкою. У мене була ішемічна хвороба серця, і тоді я вирішив взяти здоров’я в свої руки. Фізичні вправи для мене вже, як наркотик. Також щоранку і щовечора чищу язик срібною ложечкою, адже срібло вбиває віруси. Допомагає. Алкоголь майже не вживаю, не палю. Навіть дружина не вірить, що у мене натуральний колір волосся. Каже, що я підфарбовую волосся та брови у перукаря. Але я ніколи не фарбувався – чесне слово!
– За сільськими мірками ми були середняками: мали чотири гектари землі, пару коней, корову, – згадує Денис Флорович. – Пасучи корову, ходив босим по стерні, стирав ноги до крові. Коли йшли у поле, нам приносили на обід борщ, у якому плавав шматок сала. Якщо мені траплялося сало – це було таке щастя! Я народився "при румунах", тож всюди – на підприємствах, в організаціях – було надруковано: "Розмовляти тільки румунською". Коли у школі ми, учні, переходили на українську, вчителі нас били… Пригадую, як парубки у нашому селі збиралися ввечері і співали українські пісні. А тут ідуть румунські постові. Почули пісню і почали бити цих хлопців. Б’ють і приказують: "Ви чого українською співаєте? Де ви живете?" А один із хлопців був трохи розумово відсталим. Ось він і повторив фразу, яку чув від інших: "Ми живемо під румунським ярмом!" Ох уже й дісталося йому!
– Після війни вступив до педагогічного училища, – продовжує чоловік. – Коли вступав, мама мені дала "хабара" для директриси – десять яєць. Отож приношу я ті яйця, а директриса почала відмовлятися, я розгубився та й як впущу ті яйця додолу!
Кравчук хотів зробити послом Румунії
– Я прожив повноцінне життя, пройшов по ньому, як із піснею, – вважає Денис Горбатюк. – Любив пожартувати, посміятися. Це також один із секретів довголіття. Людина повинна хоча би 10 хвилин на день сміятися. А я був ще тим жартівником! Вранці на стадіоні біля школи, крім мене та мого колеги, бігав перший секретар міськкому партії. А ми з товаришем при його появі забігали за ріг школи, знімали штани, нахилялися і показували йому… ну, ви зрозуміли, що. Секретар лютував, а ми виходили і, як ні в чому не бувало, віталися і казали: "Та що ви! Це не ми! Це оті хлопчаки, що побігли, ловіть їх!" А ще я разом з Леонідом Кравчуком працював у Чернівецькому обкомі партії. Коли Кравчук став Президентом, він хотів мене зробити послом Румунії, адже я добре знав румунську мову. Але моя дружина була проти, тож довелося відмовитися.
Денис Горбатюк замовкає, а потім додає: "Відкрию вам ще одну таємницю свого здоров’я. Вона дуже дорога, ця таємниця, і розповідаю я її не кожному. Щодня випивайте півтора-два літри сирої води з двома столовими ложками меду та ложкою яблучного оцту. Я щодня п’ю це впродовж 40 років. Це прекрасний засіб від усіх хвороб! Мене нічого не болить, я себе почуваю так, як у 18-20 років!
Галина МАРКІВ
