«Найбільше боявся, щоби не згоріли люди»

У Старому Вовчинці автослюсаря Валерія Качуляка місцеві жителі називають своїм рятівником. Чоловік родом із Глибокої, а тут мешкає разом із дружиною Ніною і двома донечками. До речі, йому ще й "щастить" на неприємні події.
– Стояла неабияка літня спека, – згадує Валерій. – В обідню пору я саме був вдома. Вийшов на подвір’я, почув якийсь тріск, глянув, а у сусідів Мізюків дим валить зі стодоли. Відразу кинувся на обійстя, а це з півкілометра дороги. Найбільше боявся, щоби вогонь не перекинувся на будинок старого Мізюка, інваліда без ніг.
Декілька сусідів вже метушилися біля палаючого приміщення, але зарадити нічим не могли. Вогонь вже майже добирався до хати інваліда. Люди послухали мене і дружно кинулися гасити пожежу в найгіршому секторі. Впоралися, ніхто не постраждав. Врятувати підсобне приміщення ми не змогли, бо воно було сухим, та ще й із сіном. Але найголовніше, що нам вдалося відбити вогонь від житлового будинку.
Вдруге Валерію довелося випробовувати долю, коли трапилася липнева повінь.
– Ввечері повертався з роботи додому і в селі Кам’янка побачив, що до повного затоплення моста не вистачає якихось двадцяти сантиметрів. Я отетерів, адже висота від поверхні річки у звичайному стані до моста сягає шість метрів, – каже Качуляк.
Валерій зателефонував до керівника районного центру дитячого туризму Анатолія Дудки й запитав, що робити (Качуляк веде тут туристичний гурток). Треба було перевірити, чи немає у воді дітей, бо хтось сказав, що вони перебувають на якомусь острівці. Сівши на катамарани, Валерій із хлопцями борознив бурхливу ріку, але дітей ніде не було.
– Під час рятувальних робіт мене найбільше вражала байдужість деяких осіб, – продовжує Качуляк. – Скажімо, в одному з сіл ми зустріли чоловіка, який почав нас розпитувати, звідки ми й чого до них приїхали. Коли ми йому сказали, що прибули рятувати людей, він здивувався: "А навіщо вам це потрібно?"
За сміливі дії під час повені Валерія Качуляка нагороджено знаком "За мужність".
– А напередодні Йордана у нашому селі знову була пожежа, – розповідає Валерій Качуляк. – Ввечері загорілася стодола в мого сусіда Йосипа Мухи, яка знаходилася біля нового будинку. Далі – будинок господаря, в якому той проживав. Тобто виходило, що три приміщення могли піти за вітром. Зателефонував пожежникам у Глибоку, потім приїхала і сільська пожежна машина. Але ще до цього взяв високу драбину і виліз на другий поверх новобудови, в якій ще не було сходів. Разом зі мною гасили пожежу Ілля Топало, Іван Русу, Павло Гнатчук, Ілля Вінтоник. Одне слово, прийшов додому опівночі – боявся, щоби не відновилася пожежа від тління сіна.
Бачила цю пожежу й завуч місцевої школи Світлана ЛУК’ЯН. За її словами, доки чоловіки гасили пожежу, один із сусідів спостерігав за нею зі свого подвір’я.
– Валерій весь був мокрий, бо йому незручно було працювати на другому поверсі з пожежним шлангом, – згадує педагог. – У мокрому одязі гасили пожежу й інші хлопці. А надворі було морозно. Валерій так організував гасіння пожежі, що ніхто не постраждав: ні господар-пенсіонер з онуком, ні живність.
– Валерій Миколайович – відмінник освіти України, кандидат у майстри спорту зі спортивного туризму, – каже директор Глибоцького центру туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді Анатолій ДУДКА. – А ще він п’ятиразовий чемпіон України зі спортивних туристичних походів, виховав не одне покоління спортсменів.
Василь ГРИНЮК