Викладач кафедри журналістики Чернівецького національного університету Остап Ножак почав випускати першу в Україні родинну газету "Жаринка". Цим виданням молодий редактор хоче об’єднати та згуртувати своїх численних родичів, розкиданих по всьому світу. Зараз родовід Остапа налічує півтори тисячі осіб. Щоби розмістити їх на родинному дереві, необхідно десять метрів паперу. Та список щоразу поповнюється, тому дерево "ростиме" дедалі вище й вище.
"Були серед родичів
і священики,
і владики, і черниці,
і вояки"
– Усе розпочалося ще тоді, коли я навчався у першому класі гімназії в Чорткові, звідки родом, – пригадує Остап Ножак. – Нам дали завдання написати про свій родовід. Я досить серйозно поставився до цього, почав розпитувати маму і тата про їхніх родичів. Потім ми поїхали до дідуся та бабусі, які теж розповіли багато цікавого. Так я дізнався про родичів двох своїх прапрадідів до шостого коліна. Це перше родинне дерево зберігається в мене й досі. Згодом я його удосконалював, дописував. Дізнався про ще чотирьох прапрапрадідів та прапрапрабабусь: звідки вони походять, де мешкали. Зараз у моєму родоводі налічується 1500 осіб. Маю відомості про найстаршого родича початку ХІХ століття. Я не ходив архівами, не шукав записів. Усе зібране мною – це згадки родичів. Двоє моїх далеких пращурів були війтами на Тернопільщині. Були серед моїх родичів і священики, і владики, і черниці, і вояки, і митці, і добрі газди… Відомі й не дуже, забуті й часто згадувані. Здебільшого мої родичі мешкають на Тернопільщині. Хоча є багато і на Західній, і на Східній Україні. Чимало проживає за кордоном – у Казахстані, Росії, Німеччині, Англії, Канаді, США… І мені дуже хочеться поєднати всіх та згуртувати. Бо родина живе доти, доки нащадки пам’ятають про своїх родичів та віддають їм шану.
Остап часто замислювався, що робити із зібраним матеріалом, як використати його. І минулого року створив родинну газету – першу в Україні.
Через газету родичі можуть звертатися одне до одного, просити поради
– На кафедрі журналістики ЧНУ я викладаю рекламу і зв’язки з громадськістю. Дізнався багато про багатотиражки, які раніше видавалися на фабриках та заводах. Тоді подумав, а чому би не зробити таку газету для своєї великої родини, – розповідає Остап. – Адже часто родичі не знають нічого одне про одного, втрачають зв’язки. Тому потрібно було комусь з’єднати цей ланцюг. Я довго думав, як назвати газету. Хотілося, аби назва нагадувала про прізвище найбільшої гілки нашого родоводу – Жарій. Крім того, жаринка – це маленька іскорка, яка при роздмухуванні може стати великим багаттям, що дуже символічно для родини та дому. Так і виникла назва мого видання. Я мав навики роботи в "Університетському віснику". Тому було легко зробити макетування на комп’ютері, набрати матеріали. Я навіть створив редколегію, до якої увійшли мої родички – Дарія Гель та Ірина Жара. Ми разом творили перший номер, який присвятили Різдву, яке особливо святкували в нашій родині. Віддрукував на кольоровому принтері вдома 40 примірників і розіслав їх безкоштовно. Той, у кого є комп’ютер, отримав газету в електронному варіанті.
Перший номер родинної газети "Жаринка" вийшов у січні цього року. У передовій статті редактор звернувся до своїх численних родичів, закликавши їх згуртуватися і триматися разом. Є тут вітання родичам із Днем народження та ювілеями, один із яких проживає у США. Вмістили і анкету від редколегії.
– Мені телефонувало багато моїх родичів, дякували за газету, – каже Остап. – "Жаринка" виходитиме щомісяця. Я вже підготував лютневий номер. Матеріалів вистачає. Писатиму про історію нашої родини, вміщуватиму спогади старших родичів про сімейні звичаї та обряди, збиратиму рецепти улюблених страв. Завів спеціальну рубрику "Історія однієї фотографії", де вміщуватиму старі світлини. Обов’язково вітатиму всіх із Днем народження чи ювілеєм. Для цього спеціально завів блокнот, де записую всі дати. Через нашу газету родичі можуть звертатися одне до одного, писати про свої проблеми, просити поради, пропонувати допомогу, як це годиться в гарній родині.
Надія БУДНА