Чернівчанка Марія Вакалюк у 20-річному віці отримала звання Героя Соціалістичної праці (1952 року вона була ланковою молодіжної бригади колгоспу "Більшовик", що на Заставнівщині, і виростила рекордний урожай цукрових буряків). Зараз вона очолює Чернівецький осередок Всеукраїнського об’єднання "Слава", куди входять Герої Радянського Союзу і Соцпраці.
– Коли після війни, наприкінці 1948 року, в нашому селі почали організовувати колгосп, я однією з перших вступила туди. Через деякий час мене обрали ланковою молодіжної бригади. Ми вирощували цукрові буряки. У ті роки ще не було ніякої механізації, тому все доводилося робити вручну: сапати, копати, чистити, вантажити на машини. Міндобрив тоді теж не було, удобрювали поля курячим послідом і попелом, який збирали по хатах взимку, – розповіла кореспондентові "МБ" Марія Георгіївна. – Вставала рано – тільки-но засвітає. Швидко поїм, що мама мені приготувала, у торбинку покладу кусень хліба, кілька варених яєць і шматочок сала, бо більше нічого не було. Траплялося, сало стопиться на сонці, аж юшка з нього текла. У пляшку наллю води, щоби пити та мити руки. На поле, яке було далеченько від села, йшла пішки. Починали сапати, як роса ще не спала. А рядки довгі, немає їм кінця-краю. Не могли вже дочекатися, щоби сісти та перекусити. Дуже важко було восени копати буряки, особливо в дощову погоду. Адже потрібно було їх почистити і за ніч завантажити на машини та вивезти. Доводилося працювати до двох-трьох годин ночі. І спати чомусь зовсім не хотілося. Хоча було важко – не мали в що вдягнутися і взутися. На поле йшли босими, а туфлі взували тільки на танці. Хоча стомлювалися, але вечорами у неділю та свята бігли до клубу.
– 1952-го багато наших колгоспників було нагороджено орденами та медалями, – розповіла Марія Георгіївна. – А я отримала Золоту Зірку Героя і орден Леніна. Про це дізналася з газети "Правда", де в списку нагороджених було і моє прізвище. Нагороджував мене та інших односельців у сільському клубі тодішній секретар райкому партії. Після отримання Зірки Героя мене восени відправили вчитися до Чернівців у школу з підготовки колгоспних голів. Але я категорично заявила, що не піду, бо мені треба копати буряки. Проте голова колгоспу настояв на своєму. Після трирічного навчання у 1955-му проходила практику в рідному колгоспі. Якось до нас приїхав викладач історичного факультету Чернівецького університету набирати студентів. А голова колгоспу подивився на нас з подружкою і каже: "Беріть оцих дівчат, нехай ідуть вчитися", ще й пригрозив: "Якщо не підете, не прийму вас до колгоспу". Так я вступила до університету на історичний факультет. Після закінчення вже не повернулася до колгоспу, хоча навідувалася туди часто. Живу в Чернівцях уже багато років, щось намагалася робити для односельців, вибивала, що могла. Зірка Героя відкривала мені двері різних поважних установ та організацій. Я могла говорити навіть із міністрами та просити в них щось для міста. Тільки секретарка доповість про мене, назве моє звання, як міністр встає із-за столу, йде мені назустріч і подає руку. Завдяки званню Героя Соцпраці маю деякі пільги, отримую хорошу пенсію.
Надія БУДНА
12-02-2009, 10:35
0
1 673
