Першого січня минає сто років від дня народження одного із провідників національно-визвольного руху українців у ХХ столітті Степана Бандери. Ще в юності, готуючись до боротьби з ворогами України, Степан піддавав себе фізичним випробовуванням. Як згадували сучасники керівника ОУН, проколював собі пальці голками, тулив долоні до розжареного скла ліхтаря. На тих, кого зневажав, він ніколи не дивився. Так було, скажімо, на судовому процесі після вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Перацького, де Степан Бандера тричі відмовився відповідати польською мовою і був засуджений до смертної кари.
У колі друзів та соратників Бандера розмовляв стисло й мало. Але надзвичайно любив гумор. Коли його молодша донька Леся перебувала в таборі Спілки української молоді й нарікала, що там погано годують, батько сказав: "Лесю, ти того не говори, бо вони подумають, що ти вмієш краще варити, візьмуть тебе до кухні, і не матимеш змоги бути з товаришками". З повагою ставився Провідник ОУН до людей, які боролися за незалежність України в 1920-их роках і опинилися на чужині. Розповідають, що біля Ульму в Німеччині був дім для престарілих, де жив професор Віктор Андрієвський, який у роки визвольних змагань 1917-1918 очолював губернську освіту в Полтаві. Так ось, кожного Різдва й Великодня дружина Степана Бандери пані Ярослава готувала для старенького кутю, пекла паску, щоби дідусь на чужині мав українські страви. Професор зустрічав жінку зі сльозами й завжди казав: "Степан Андрійович – золота людина".
За спогадами сучасників, Бандера був невисокого зросту, приблизно мав 166-167 сантиметрів. Переважно був вбраний у сірий одяг. Одягався дуже скромно, мав темно-сірий капелюх, але здебільшого носив чорну беретку. Не палив, не вживав алкоголю, регулярно займався фізкультурою, навіть у в’язниці. Любив природу, ходив у гори на прогулянки. Надзвичайно багато читав, особливо історичну літературу, спогади відомих польських та німецьких політичних діячів. Ніколи не перебивав співрозмовника, а в найбільш напружений час на його обличчі не відчувалося нервозності. Вислуховував думку кожного, а потім висловлював свою, яка майже завжди була прийнятною.
Доля була немилосердною до одного з найсуперечливіших і найвідоміших наших національних діячів. Молодою від туберкульозу померла його матір, а батька-священика в травні 1941 року розстріляли в Києві комуністи. Двох братів закатували в концентраційному таборі Аушвіц ув’язнені поляки. У Сибіру на засланні перебували його три сестри. А дружина та його троє дітей поневірялися в Німеччині, де мешкали під чужими прізвищами. Польща засудила Степана Бандеру до страти, Гітлер кинув до концентраційного табору Заксенгаузен, а восени 1959 року в Мюнхені його вбив агент КДБ Богдан Сташинський (його завербували після того, як попався контролерам, коли їхав зайцем у трамваї).
Василь ГРИНЮК