У квартирі чернівчан Світлани і Володимира Семінюків мешкає троє вірних друзів – собака Тоша, кішка Міня і голуб Гуля. Їх родина підібрала на вулиці. Як стверджують господарі, тварини не "сваряться", ходять разом гуляти і захищають одне одного.
"Коли зник собака,
це була трагедія для сім’ї"
Першим кореспондента "МБ" голосним гавканням зустрічає Тоша, який намагається зрозуміти, що за гість – добрий чи злий – завітав до їхньої оселі. Через деякий час, звикнувши, вже розлігся поруч на дивані, а згодом допомагає їсти своє улюблене вівсяне печиво. Гуля спершу сидів зверху на своїй клітці, а потім зіскочив на підлогу і почав прогулюватися килимом. Міня залізла у поліетиленовий пакет і солодко дрімала. Загалом трійця справляла враження дружної сімейки, яка почувалася комфортно у квартирі.
– Ми з чоловіком називаємо їх своїми дітьми, а себе – їхніми мамою і татом, – сміється Світлана. – Так і кажемо: "Треба нагодувати дітей", "Подивися, що там роблять наші діти". Дехто, почувши нашу з чоловіком розмову по телефону, цікавиться, скільки у нас дітей. А після пояснення дивується, мовляв, немає вам чим займатися. Хоча нас дивує ставлення деяких людей до тварин. Скільки себе пам’ятаю, у нашій сім’ї завжди були собаки, до того ж всіх чомусь звали Індусами. Якось друг батька, виїжджаючи за кордон, привів до нас свою дуже красиву вівчарку. Її побачили на нашому подвір’ї працівники міліції та попросили продати до розплідника. Це був єдиний випадок, коли ми подарували собаку. Пізніше я часто навідувалася до нього, цікавилася, в яких умовах він проживає. Ще у нас була Лінда, яку чоловік підібрав на вулиці. Ми її вилікували, відмили, відчистили від бліх, і вона стала нашою улюбленицею. На жаль, Лінда вибігла на вулицю і зникла. Це була велика трагедія для всієї нашої сім’ї. Тошу нам приніс брат-таксист, собака наткнувся на нього на сходах. Це був надзвичайно брудний клубочок. Він дивився на нас такими жалібними очима, що ми не могли його не взяти. Тоша був таким слабким, що не міг ходити, падав через кілька метрів. А тепер – це красень, якого ми всі обожнюємо. Він живе у нас уже понад десять років. Тоша – надзвичайно благородний і, здається, все розуміє. За нашу турботу він віддячує нам великою любов’ю та безмірною відданістю.
"Кішку годували з пляшечки, а голубові лікували крило"
– Міня найбільше любить мене, – хвалиться Володимир. – Її мама кудись зникла, тому довелося годувати кошеня молоком із пляшечки. Воно було таке маленьке, що ми назвали його Міні. А згодом кошеня перетворилося у справжню красуню, яку не відрізнити від породистої. Коли приходжу з роботи стомлений, Міня влягається мені на коліна, інколи навіть на голову. Через певний час втома зникає і почуваюся так, наче спав кілька годин.
– Голуба два роки тому знайшла на вулиці наша донька, – дивлячись на Гулю, пригадує пані Світлана. – Йому перебили одне крило, і він зовсім не міг літати. Я не знала, що з ним робити. Звернулася за консультацією до ветеринара, але навіть він не міг нічим допомогти. Крило голубові вдалося вилікували, проте літати він так і не зміг. Випустити його на вулицю – означало віддати на загибель. Тому птах залишився жити у нас. Ми називаємо його Гуля, а коли сердимося на нього – жартома "Гуляшем". Купили для нього клітку, хоча він не дуже любить сидіти в ній. Коли вдома, випускаємо його на волю. Гуля вільно гуляє квартирою. Вранці будить нас своїм співом. Коли чує якусь пісню по телевізору, одразу ж приєднується. Спершу ми боялися, що кішка може кинутися на голуба, тому намагалися не залишати їх удвох. А якось заходжу до кімнати і бачу таку картину: Гуля ходить навколо Міні, а вона лежить і спокійно дивиться на нього. Відтоді почали залишати їх удвох. А Тоша взагалі захищає голуба, стежить за ним під час прогулянок. Разом вони ходять гуляти у двір, потім повертаються додому. Причому прямують саме у наші двері, минаючи сусідські. Ніколи не бачила, щоби вони "сварилися" чи кидалися одне на одного. Коли Гуля занадто голосно співає, Тоша може трішки погавкати, заспокоюючи птаха. Кішка спить у найдивніших місцях, наприклад, у кинутому на підлозі пакеті, у ванній, на магнітофоні. Коли холодно, лізе під ковдру. Тоша любить спати у нашому ліжку в ногах. Його, щоправда, треба трохи підсадити, бо сам не може вилізти. Інколи за ніч доводиться це робити кілька разів.
Тварина – як маленька дитина
– Догляд за тваринами для мене – не мука, як вважає дехто, а справжнє щастя, – стверджує Світлана. – Дуже хвилюємося з чоловіком, коли вони хворіють. Одразу ж телефонуємо до знайомого ветеринара, купуємо ліки. Мене часто запитують, чому я не візьму породистого собаку, якщо вже так люблю тварин. Проте я не бачу різниці між породистою і вуличною. Мені все одно, хто у мене буде, хоча вуличні навіть кращі. Не хочу наділяти тварин людськими якостями, але мені здається, що вони все розуміють, мають внутрішнє відчуття. Скажімо, можуть одразу відрізнити добра це людина чи погана. За моїми багаторічними спостереженнями, це є і в собак, і в котів, і в птахів. У всіх моїх друзів є собаки чи кішки, причому підібрали вони їх на вулиці, вилікували від різних хвороб та довели до пуття. Породистих немає ні в кого. Якби всі люди так ставилися до безпритульних тварин, то світ став би добрішим. Найбільше мене лякає те, що діти стають жорстокішими, – можуть вдарити собаку чи кішку, кинути в неї каменем, а батьки мовчки спостерігають. Пізніше це негативно відіб’ється на їхньому житті, а вони не зможуть зрозуміти, за що покарані. Гадаю, не варто купувати собаку в подарунок дитині як іграшку. Це дуже неправильно. Будь-яка тварина вимагає серйозного догляду. Це ніби маленька дитина в домі, яку треба вчасно нагодувати, вивести погуляти, вилікувати, прибрати за нею. Тому, перш ніж завести тварину, слід добре подумати, зважити всі за і проти, підготуватися до цього важливого кроку. Щоби пізніше не викидати собаку чи кішку на вулицю. А потім обурюються, що так багато бродячих тварин, і вимагають їхнього знищення.
Надія БУДНА
Ярослав Волощук