– Експедиція до Антарктиди – це не героїзм! Головне – самоконтроль і вміння оцінити свої можливості, – переконаний мешканець Берегомета Федір Чев’юк, який у 2004-2005 роках працював лікарем на Українській антарктичній станції "Академік Вернадський". – Інколи наше буденне життя з аваріями, серцевими нападами ховає у собі більше небезпек, ніж сувора холодна Антарктида!
Лікар у дев’ятій науково-дослідній експедиції до Антарктиди провів рік і півтора місяця. Він відповідав за здоров’я інших учених, які досліджували рослинний і тваринний світ Антарктиди, вимірювали магнітне поле землі, стежили за збільшенням озонової дірки. Учені привезли з льодового континенту проби льоду та каміння, зразки небагатої рослинності, колекцію риб. Однак Федір Чев’юк наголошує, що найбільше вчені привезли вражень. Він зізнається, що не перестане дивуватися сміливості мандрівників, які на яхті переплили небезпечну протоку Дрейка!
Серед льоду – гуцульський топірець
– Вирушили ми в експедицію 28 лютого 2004 року, а повернулися 13 квітня наступного року, – пригадує Федір Чев’юк. – Із Києва літаком дісталися до Буенос-Айреса, звідки до Ушуайа (Вогняна Земля). Потім нам орендували корабель "Ушуайа" і ми протокою Дрейка вирушили до острова Галіндез, де і розташовано нашу станцію. Не забуду перших вражень – я їх називаю синдромом відкритого рота. Увесь час ти не можеш повірити тому, що бачиш! Не забуду айсберги: сині, рожеві, найвибагливіших форм та кольорів! Коли вони розколюються, ти ніби чуєш сильний грім. А коли з розколотого льоду виходить повітря, то вода вкривається бульбашками і складається враження, що ти пливеш не водою, а шампанським! А ще ти розумієш, що тому повітрю сотні тисяч років!
Вражають і пінгвіни, які не бояться людей! Якось мене оточило декілька десятків пінгвінів, опустили голову на ліве плече і дивляться в очі! Можуть і за штани посмикати і за руку вхопити! Пінгвіни – це ніби маленькі люди. У них є свої правила! Якщо один із пінгвінів упаде втомлений, то старший у зграї крикне, щоби решта зачекала.
В Антарктиді ти щиро дивуєшся й захоплюєшся сміливістю мандрівників, – до нас на яхті припливало французьке подружжя. Вони на тій яхті переплили протоку Дрейка! А двоє чоловіків подорожували на невеличкому гелікоптері! Там можна побачити багато всього і навіть гуцульський топірець, який туди привіз учасник попередньої експедиції!
– Серед розваг була риболовля, – із ностальгією у голосі каже Федір Чев’юк. – Якось упіймали глибоководного дракона, але біолог наказав відпустити його! А на одній з дослідних станцій іншої країни є навіть бар! Там існує така традиція: якщо у барі побуває жінка, вона залишає там свій бюстгальтер!
До речі, ми дуже раділи туристам! Коли ми перебували в Антарктиді, в Україні відбувалася Помаранчева революція. Туристи розповідали нам новини.
"Купалися
у крижаній воді"
Команда, в якій перебував Федір Чев’юк, складалася з начальника станції, кухаря, електрика, провідного спеціаліста зв’язку, механіка-дизеліста, лікаря, п’яти геофізиків, двох метеорологів та біолога.
– Вважаю, що геройства в експедиції немає, – наголошує Федір Федорович. – Героїзм – це коли наші жінки їдуть за кордон на заробітки. А на острові Галіндез ми перебували під гарним захистом держави, отримували гарну зарплату. Ми мали потужний двоповерховий житловий та робітничий корпуси, побудували сауну! Є там і бібліотека, і спортзал! Раз на місяць телефонували близьким, відправляли електронного листа.
– Кожна дослідна станція має свої особливості, – каже Федір Чев’юк – Так, французи повинні оберігатися великих хвиль, росіяни – низької температури, англійці – надмірних опадів, ми ж стереглися потужного вітру. А працювали ми за температури – 30-35 градусів морозу. Це в Антарктиді – літо.
Дуже впливає на психіку відсутність сонця і полярна одноманітність. Вранці ми снідали, потім розгрібали сніг, займалися роботою, потім – обід, знову сніг, робота, вечеря й сон. Постійно замерзало вікно! Я втомився його чистити! А як прочищу, то у шибки стукала біла пташка!
Щоби побороти нудьгу, ми фотографували пінгвінів, тюленів, купалися у крижаній воді, грали у футбол на снігу, у більярд тощо. До речі, температура води – мінус два градуси. Купатися можна не більше 48 секунд і звикати до води треба поступово, щоби не трапилася рефлекторна зупинка серця!
Мені доводилося ретельно стежити за здоров’ям учасників експедиції. Траплялися різні випадки: і травми, і хвороби, і психологічне виснаження. Були і неприємні випадки! Один з учасників отримав виразку дванадцятипалої кишки, почалася кровотеча. Дуже допомогли американці – вони на своєму криголамі доставили його у госпіталь до Чилі. Ще в одного з учасників розпочалася пневмонія і його довелося залишити у госпіталі в Буенос-Айресі. На щастя, все обійшлося добре, адже це не ХІХ століття, коли подорож до Антарктиди була справді героїчним вчинком!
Валерія ЧОРНЕЙ
