Чернівчани з обмеженими фізичними можливостями зібралися в готелі "Турист", щоби відзначити Міжнародний день інвалідів. Така зустріч, як зізналися присутні, – це справді свято для них, бо не так уже й часто інваліди мають змогу зустрітися, поспілкуватися... Щасливі усміхнені обличчя дітей, матерів, які ледь стримували сльози від уваги до себе.
– Ми зібрали 150 людей з особливими потребами – дітей-інвалідів з мамами, інвалідів на
візках з товариства "Мрія", – розповіла директор центру "Турбота" Тетяна ЖИБЧИН.
На вечір мені довелося їхати в одній маршрутці з інвалідом першої групи Сергієм Новиковим та його мамою. Хлопцеві було надзвичайно важко підійматися у салон на милицях, але на таксі не було грошей. Жінка розповіла, що проблематично синові влаштуватися на роботу. І це незважаючи на те, що Сергій має вищу освіту, закінчив університет із червоним дипломом. Днями закінчив оформляти сайт для одного підприємця, витратив чимало коштів, але замовник поки що не розрахувався з ним. "Пенсія у сина дуже мала, на неї не проживеш, – поскаржилася жінка. – Тому обов’язково потрібен трудовий стаж. Проте ніхто не хоче приймати інваліда на роботу. З дому Сергій виходить рідко, бо важко спускатися сходами з третього поверху. Тому дуже зрадів, коли його запросили на вечір. Каже: "Мамо, на мене там чекають". Інвалідові треба небагато для щастя, щоби хоча б інколи згадували про нього".
А пані Вікторія привезла на вечір свою 12-річну внучку Настю – інваліда дитинства. Бабуся чепурила дівчинку, яка сиділа у візку: зачісувала, поправляла на голові пишний білий бант. "Моя донька отримує щомісяця 350 гривень допомоги на внучку. Вона ніде не працює, бо біля Насті треба перебувати постійно, адже вона сама нічого не робить. Її треба переодягнути, нагодувати, – каже Вікторія. – Хіба можна прожити на такі гроші з дитиною? Добре, що ми з чоловіком ще можемо допомогти. А коли нас не стане, навіть не знаю, що вони робитимуть. Настя дуже любить дітей, радіє, коли ми кудись виїжджаємо. На жаль, це відбувається не так часто. Ми живемо на п’ятому поверсі, пандус біля будинку поки що не зробили. Гуляти по місту теж важко, бо немає жодних зручностей для візків. А користуватися громадським транспортом взагалі проблема, бо він не пристосований для інвалідів. Настя вже досить велика, щоби носити її на руках. Тому доводиться більшість часу проводити у чотирьох стінах".
Мар’яну Григорець привезли на вечір на таксі центру "Турбота". "Таких зустрічей ми чекаємо весь рік, – зізналася жінка. – Наговоримося, наспіваємося, насміємося. Цього разу я взяла із собою свого 11-річного сина Юру, який вперше побував у ресторані. Особливо радів книжечці, подарованій та підписаній Людмилою Ільїною. Це надзвичайно талановита дівчина. Незважаючи на те, що все життя їй довелося провести в інвалідному візку, вона пише прекрасні вірші про кохання і для дітей".
Поетеса Людмила Ільїна почувалася героїнею вечора. Вона роздавала присутнім свою книжечку – вже дев’яту. Людмилу буквально закидали квітами шанувальники її таланту, а вона тільки щасливо посміхалася. Привітати молоду поетесу приїхала з Києва й голова Союзу жінок України "За майбутнє дітей" Валентина Семенюк-Самсоненко (саме ця організація виділила кошти на видання книги).
Надія БУДНА
