Тепер у Чернівцях «Ї» довкола

Знаний в Україні львівський культурологічний часопис "Ї" цього року відзначає своє двадцятиліття. Один з етапів святкування (бо навіть з фуршетом) відбувся увечері 27 жовтня у знаному культурно активним чернівчанам залі Георга Дроздовського, куди завітали співредактори "Ї" Тарас Возняк та Ірина Магдиш. Завітали і представили досить численній публіці 56-те число свого часопису. Або, краще сказати, не свого, а нашого, чернівецького, оскільки ціле це число присвячене саме місту над Прутом в його історичній, політичній та соціокультурній ретроспективі.

За свою двадцятилітню історію журнал (чи радше регулярний альманах) "Ї" торкався найрізноманітнішої тематики – від досліджень Галичини як країни міст та людей до гендерних студій та молодіжних субкультур – і співпрацював із сотнями науковців та митців як з України, так і далеко з-поза її меж. Цього разу задум редакції втілили в життя, звісно, чернівецькі виконавці, які також взяли участь у презентації: Петро Рихло, Сергій Осачук, Олег Любківський, Володимир Килинич та ін. Редактори, за власним зізнанням, залишилися дуже задоволеними, адже величезний масив роботи (понад 350 сторінок солідного формату) був виконаний всього за два місяці.

У результаті виник синтез наукового мислення і художнього оформлення, емоційного та раціонального, історії та міфу. Автори часопису змусять вас по-новому подивитися на рідне місто, відчути його особливу атмосферу, що понад два століття формувалася на перетині різнонаціональних впливів і породила специфічний різновид відкритості і толерантності, до сьогодні відомий у Європі під назвою "буковинізм".

Що конкретно знайде зацікавлений читач у чернівецькому номері "Ї"? Наприклад, грунтовні історичні розвідки. До поля зору дослідників Анатолія Круглашова, Івана Монолатія, Михайла Чучка, Вікторії Грябан, Володимира Заполовського потрапили різні періоди розвитку нашого міста, починаючи від часу заснування і до наших днів. Паралельно з історичними подіями маємо погляд на Чернівці як осередок наукових відкритів та соціальних комунікацій. Виняткова роль тут належить містобудуванню, яке особливо активно розпочалося у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття (див. відповідну статтю Марії Никирси), а також розвитку авіації та прокладанню залізниці. А чи знаєте ви, що 1927 року у Чернівцях була відкрита перша радіостанція? Вона забезпечувала буковинцям перманентний зв’язок із провідними світовими столицями. Відень, Париж, Берлін, Прага, Варшава, Лондон стали ближчими чернівчанам та сприяли інтеграцї політичних, економічних та культурних надбань європейських народів.

Історію будь-якого міста, а Чернівців і поготів, важко уявити без історії його культури. Зокрема розвиток музики на Буковині пов’язаний з іменами Сидора Воробкевича, Євсебія Мандичевського, Йозефа Грегора та ін. Всесвітню славу здобув чернівчанин Йозеф Шмідт – співак, якого вважають найвизначнішим тенором ХХ століття. Серед інших імен слід назвати виконавицю пісень мовою їдиш Сіді Таль та, звичайно, Володимира Івасюка. У своїй статті "Чернівці. Звуки і відзвуки" професор Раймунд Ланг не просто робить екскурс в музичне минуле нашого краю, але й відзначає функціонування на його теренах сучасних колективів – оркестру під керівництвом Лева Фельдмана і театру "Голос", в надрах якого твориться "особлива естетика, хореографія та звучання".

Образ Чернівців у світовому кінематографі представлений у документальних фільмах німецького режисера Фолькера Кьоппа, які викликають дискусії і серед чернівчан, і за кордоном. Показовим у цьому плані, на думку авторки публікації про кіно Тетяни Клоуберт, є прем’єра у нашому місті в листопаді 2004 року двох стрічок згаданого режисера – "Пан Цвіллінг і пані Цукеман" та "Цього року в Чернівцях". Після показу чимало буковинців закидали Кьоппу однобокість у зображенні Чернівців, а інші, навпаки, засуджували надмірну широту авторських поглядів. Проте очевидним є те, що режисеру вдалося відтворити неповторний дух міста, який безпосередньо реалізується в його мешканцях, архітектурі та мистецтві.

Ще одним – якщо не найважливішим – складником "буковинського феномену" є література. Чернівці – це місто Пауля Целана і Рози Ауслендер, Йозефа Бурга та Іцика Мангера, Манеса Шпербера та Альфреда Гонга, Юрія Федьковича та Ольги Кобилянської, Міхая Емінеску та Дмитра Загула. Стежками життя цих авторів і проходить літературознавець Петро Рихло. Наприкінці журналу він пропонує читачеві лексикон буковинського письменства "Літературні Чернівці", куди входять найвизначніші майстри пера Буковини.

Усе це разом становить фундамент згаданого буковинського феномену, і без жодного з цих компонентів неможливо уявити подальше повноцінне існування міста над Прутом. Ось чому перед нащадками стоїть нелегке, але вкрай актуальне завдання: долучитися до творення образу Чернівців як міста, в якому кожен із мешканців є частиною його історії.