Про чарівні дзеркала, букети троянд і трагічне кохання

Чернівці оповиті красивими легендами та міфами.
Розповідають, що давним-давно міський бургомістр Петро Заратумба видав наказ, в якому говорилося: "Усі чернівчани повинні завжди перебувати в гарному настрої і посміхатися одне одному. За невиконання наказу – штраф".

В одній із легенд йдеться про те, що в Чернівцях є чарівні дзеркала. Вони нібито повертають жінкам молодість, а чоловіків позбавляють від гріхів.



Одне з таких знаходиться у фойє на другому поверсі драмтеатру.

На відміну від інших театральних дзеркал, воно не суцільне, а зібране з окремих овальних фрагментів, з’єднаних деталями, виготовленими з бука. Як запевняли старожили, здійсниться бажання кожної людини, яка в це дзеркало подивиться, бо бук володіє особливою енергетикою.
Ще два магічних дзеркала знаходяться у Червоній залі Резиденції митрополитів Буковини і Далмації. Їх привезли з Венеції у 1878 році. На них було нанесено п’ять шарів срібла, що забезпечує високий коефіцієнт відбивання світла. В цьому легко переконатися, піднісши до їх поверхні запалений сірник. Якщо дивитися на його відображення під невеликим кутом (15-20 градусів), то видно п’ять відблисків. Тривалий час у цій залі збирався на засідання Священний синод, тобто місце намолене. Отож чоловікам варто тільки подивитися на своє відображення, щоби отримати індульгенцію. А жінки, глянувши в дзеркало, стають вродливішими і молодшими на кілька років.



Австрійський журналіст Георг Гайнцен писав, що в Чернівцях "тротуари підмітали букетами троянд". Цю легенду подарував місту доктор Теодор Цуфлюхт.

Теодор Цуфлюхт був високоосвіченою людиною, мав величезну домашню бібліотеку. Вищу медичну освіту він отримав у європейських столицях. Обіймав посаду головного лікаря при мерії й дуже дбав про чистоту міста. Щодня зранку обходив із жандармами всі заклади, за найменші порушення штрафував. При ньому бруківку на вулиці Панській (нині Кобилянської) мили з милом чотири рази на день і начищали до блиску. Як розповідає легенда, сюди не пускали у брудному взутті. Тому сільські мешканці, котрі привозили молочні продукти на продаж, знімали взуття і йшли босі.

Особливі вимоги були до вибору двірника. Він повинен був бути високим і симпатичним, а ще знати вісім мов, щоби спілкуватися з туристами.
Не можна не згадати й давньої легенди про Турецьку криницю на площі Пресвятої Марії. Вона розповідає про кохання турецького паші до красуні чернівчанки, яка відмовилася йти в його гарем. Коли той захотів силою забрати її туди, вона стрибнула в колодязь.



Ще одна романтична історія кохання дружини іспанського консула до чернівецького юнака теж закінчилася трагічно.

Було це за румунських часів. У старовинному триповерховому будинку № 15, що на розі вулиць Університетської та Гете, знаходилося тоді іспанське консульство. Була у консула дружина незвичайної краси – жагуча, темпераментна іспанка. Молода жінка нудилася у чужому місті, сумуючи за батьківщиною. Часто бродила вона міськими вуличками. Одного квітневого дня, коли все навколо буяло цвітом, зустріла красуня парубка – вродливого, стрункого – і закохалася. Вони зустрічалися вечорами, ховаючись від чужих очей.

Горда іспанка не могла покинути нелюбого чоловіка – колишня присяга вірності непримиренно боролася з коханням. У душевних муках минали дні, місяці... І не витримала красуня тужливого внутрішнього болю. Вийшла якось на балкон будинку, в якому жила з нелюбом, і кинулася вниз. Кажуть, ще й досі бродить чернівецькими вуличками душа гордої іспанки, шукає своє втрачене кохання.
Підготувала Надія БУДНА

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram