У п'ятницю, 7 листопада, в Чернівцях попрощаються із професором ЧНУ Віктором Косяченком.
Про це повідомляє Юхим Гусар.
Прощання розпочнеться об 10-й годині на Центральному цвинтарі Чернівців (Годилів).
Його перу належать монографії "Українська радянська байка" (1972), "Любов’ю окрилений сміх" (1985), збірники вибраної публіцистики та статей "Під прапором рідного слова" (2000), "На поклик віщих заповітів" (2008), "Та неоднаково мені…" (2014), навчальні та методичні посібники "Жанри сатири і гумору в українській радянській літературі" (1988), антології "Українська радянська байка" (1966), "Українська байка" (1983), "Українська співомовка" (1986), "Універсеп (універсальний словник епіграм) або ж УСЕ" (1998), "Байки буковинські" (2011), а також численні статті та рецензії.
У своїй літературній і громадсько-культурній діяльності він завжди залишався небайдужим до всього, що стосувалося України – її історії, культури, духовного життя. Його творчість позначена глибокою любов’ю до рідної землі, болем за її рани й вірою у відродження. Велику вагу в доробку письменника мала публіцистика, зокрема книга "Та не однаково мені…", назва якої перегукується з Шевченковим закликом до відповідальності за долю народу.
Віктор Косяченко був надзвичайно активним учасником культурного життя, натхненним промотором українського слова в різних куточках України.
Його діяльність у Національній спілці письменників України завжди мала виразний громадянський і просвітницький характер. Він умів підтримати колег, надихнути молодших, згуртувати людей довкола ідей духовної єдності.
Нагадаємо, раніше ми писали, що відійшов у вічність відомий письменник із Буковини Віктор Косяченко.
Віктор Косяченко народився 4 січня 1932 року у сім’ї учителя і колгоспниці с. Червоне, Гайворонський район на Кіровоградщині. Мати Наталія Іванівна, нелегально вивезена з холмогорських лісосплавів дочка "розкуркуленої" родини, не стерпівши жорстокості чоловіка, покинула сім’ю і з шестимісячним синком подалась у сусіднє село. З маминого благословення вижив у голод, спізнав сирітство і війну, у голод 1947-го семикласник залишає навчання, бере батога і йде у пастухи та "різнороби", бо у радгоспі давали скибку хліба.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
