Чернівчанка Мирослава Самокіщук отримала грант за урядовою програмою "єРобота" та започаткувала власний чайний бізнес.
Дівчина мріяла розпочати власну справу – виготовляти напій на основі цілющої рослини Українських Карпат – іван-чаю.
Про всі етапи створення чайної мануфактури дівчина знає з власного досвіду. Вона самотужки збирала та заготовляла лікарську рослину, експериментувала з ферментацією та створювала вже готову продукцію.
Збирають рослину з травня до серпня
Займатися виготовленням чаю Мирослава почала три роки тому. Та спочатку пандемія коронавірусу, а згодом і війна стали на заваді розвитку її бізнесу.
Кошти були потрібні на збір, заготівлю, ферментацію, виробництво чаю та композицій на основі ферментованого іван-чаю, а також пакування готового продукту. Завдяки коштам гранту Мирослава змогла налагодити процес його виготовлення.
Крім того, дівчина створила робоче місце – взяла до себе менеджера зі збуту.
Мирослава родом із Косова, проте вже 15 років живе в Чернівцях. Навчалася в Буковинській державній фінансовій академії. Далі працювала в пенсійному фонді та патрульній поліції. Згодом почала займатися виготовленням чаю.
– Я вже давно цікавилася процесами виготовлення чаю, читала дуже багато літератури, пробувала робити певні збори. Зупинилася ж на виготовленні саме ферментованого іван-чаю. Це те, що в мене найкраще виходить. І це рослина, яка містить у собі найбільшу кількість корисних властивостей серед інших лікарських рослин, – каже молода підприємиця.
Збирає рослини на Горганському масиві, недалеко від Буковелю, з травня до середини серпня.
– Збирати рослини я закінчую наприкінці липня. Адже я використовую лише молодий чай. У серпні він вже не буде таким ароматним, буде більш насиченим і гіркуватим. Перший етап виготовлення – збір чаю. Далі – підв’язування та етап скручування. Ми вручну робимо кульки розміром із тенісний м’ячик. І наступний етап – ферментація. Простіше кажучи, це етап бродіння рослини у власному соку. Він триває не менш як 12 годин, це глибока ферментація. Завдяки цьому чай має темний колір, він зберігає дуже багато корисних властивостей. Просто зірваний і висушений чай зберігає лише 5-10% корисних властивостей, тоді як ферментований – усі 95%. Останній етап – сушіння, – пояснює Мирослава.
Починала дівчина з виготовлення лише ферментованого іван-чаю, без будь-яких добавок. Згодом почала додавати до чаю й інші рослини. Для урізноманітнення смаків – чайну троянду, лаванду, чебрець, м’яту та мелісу. Остання новинка – цвіт іван-чаю. Він додає приємного квіткового аромату.
Бізнес-план складала самостійно
– Маю ще дуже багато планів. Я б хотіла робити порційний чай. Це будуть такі маленькі кульки, які просто закидаєш у чашку та заливаєш водою. Мала багато задумів минулого року, але їх не вдалося реалізувати через війну. Я хотіла налагодити співпрацю з великими супермаркетами, екомагазинами. Та зараз магазини хочуть певної стабільності, тож не беруться за впровадження нового продукту.
Крім цього, помітила, що людям на Буковині не дуже цікавий такий варіант улюбленого напою. Основна частка продажів мого чаю припадає на Київ, Одесу, Харків, великі міста-мільйонники. Лише 10% чаю я реалізовую на Буковині. Це мало. Тому, я дуже хочу в наступному сезоні спрацюватися із регіональними магазинами. Також планую таки домовитися про співпрацю з великими мережами. Я вважаю, що майбутнє – за екопродуктами. І якщо їм зараз це не цікаво, то надалі все може змінитися, – каже Мирослава.
Підприємниця вже отримала сертифікат якості своєї продукції. Розповідає, що грант дав змогу їй утримати бізнес на плаву і далі розвивати його.
– У ціні зросло практично все. Дой-пак (вакуумне упакування для чаю) зріс в ціні на 100% і далі дорожчає. Складно було в період заготівлі рослини. Адже в моєму регіоні багато чоловіків, що мені допомагали, зараз на війні. Доводилося все робити власними силами. Через складнощі навіть думала закрити ФОП. Тож коли дізналася про грант, одразу подала заявку. Бізнес-план складала самостійно, для мене це не було складно. Подавалася я на 150 тисяч гривень. Основну суму гранту витратила на придбання сировини. Адже я не змогла її достатньо заготувати. Купувала іван-чай у свого знайомого, який також займається цією справою, тож у якості продукту не сумнівалася. Третину суми витратила на закупівлю дой-паків, – каже дівчина.
Коли почалася війна, то всі залишки чаю Мирослава відправляла на фронт. Фасувала їх у спеціальні пакети на зав’язках, щоб зручніше було запарювати.
– Роблю це і далі, адже наші хлопці повинні вживати натуральний продукт та бути здоровими, – каже Мирослава Самокіщук.
Виробничі потужності дівчина розмістила на Косівщині, ближче до гір, а от склад готової продукції має у Маршинцях на Буковині.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
