
Народився Іван Володимирович Лунев 15 лютого 2000 року в селі Круглик нині Хотинської громади. З дитинства на долю хлопця випало чимало випробувань. Батьки розійшлися, тато виїхав, залишивши сім’ю. Мати померла 2023 року. Іваном опікувався старший брат Руслан.
Про це пише Чернівецька обласна рада.
Попри життєві труднощі, Іван Лунев був веселим, любив жартувати. Він ніколи не падав духом, якби не було важко, все проходив із гордістю. Хлопець обожнював своїх маленьких племінниць. Мав дівчину та, на жаль, не встиг створити сім’ю.
Він любив свою країну і робив усе для її перемоги. Попри молодість, не боявся йти першим, сміливо зустрічав небезпеку. Іван Лунев умів підтримати і підбадьорити побратимів. Він загинув, рятуючи життя захисників.
Після початку повномасштабного вторгнення Івана та Руслана мобілізували. Брати стали на захист України від московської навали. Хоч не потрапили до однієї військової частини, але тримали зв'язок.

Іван Лунев служив у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Мав позивний Лунтік.
"Понад два роки Іван воював, отримав декілька контузій та осколкове поранення в руку, лікувався у госпіталях. Був стрільцем-санітаром, витягував поранених військовослужбовців з поля бою. Його підрозділ виконував завдання на пекельному Бахмутському напрямку, де доводилося дуже важко. Але він, попри все, будував плани на майбутнє. Хотів здати на права, водити техніку", – розповів брат загиблого Руслан.
28 вересня 2024 року Іван Лунев зі групою вирушив на евакуацію поранених. Він витягував бійця, коли їх накрило мінометним вогнем. Забрати тіла тоді не вдалося через щільні обстріли, тож майже два місяці Івана вважали зниклим безвісти.
"Я сподівався, що брат вижив, але потрапив у полон. Були шанси на це. Проте повідомили, що знайшли тіло. Його впізнав за татуюванням", – із болем сказав Руслан.
Поховали Івана Лунева у рідному селі Круглик. Йому назавжди 24.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram