«Усе, що маю, покладу на алтар Руси-України»: Юрію Федьковичу – 190

Сьогодні, восьмого серпня, виповнюється 190 років із дня народження одного з найвідоміших письменників Буковини Юрія Федьковича.

На більшості картин його зображають як поважного чоловіка в круглих окулярах, з вусами й у сардаку. Та якщо вчитатися в біографію, спогади сучасників і розглянути деякі портрети, стає зрозуміло, що це був вродливий, статний, кремезний чоловік.



Водночас неймовірно талановитий та із непростим характером. Його доля складалася непросто. Далеко не кожен насмілиться поміняти мундир на гуцульський сардак, забрати із прізвища частку "де", що свідчила про шляхетне походження, а з німецької мови перейти на "русинську", щоб нею писати твори.

"Був ліриком і водночас гоноровим гуцулом"

Уже за часів СРСР довго намагалися хоч якось зліпити із Федьковича радянського письменника. Біографи, особливо совєтського періоду, стверджували, що він не був у згоді із батьком-шляхтичем і всіляко намагався уникнути служби в австрійській армії.

– Але це викривлена історія, – стверджує завідувачка Чернівецького літературно-меморіального музею Юрія Федьковича Леся Колодій. – Бо ніхто не міг змусити Юрія, з одного боку, лірика, а з другого, гонорового гуцула, – зробити щось проти його волі. Федьковича не підтасуєш під радянського письменника. У своїх творах він називав росіян москалями. А в листі "Щоб не було запізно" до австро-угорських установ наголошує, що "Московщина вкрала нашу назву Русь, тепер поступово покрадає нашу історію і мову". Настільки Федькович був не лише талановитим, а й далекоглядним. Тож мають рацію ті, хто називає його не просто буковинським Кобзарем чи соловієм, а істинним пророком української нації. Це справді ближче до величі його постаті.



Міг зробити блискучу військову кар’єру

Життя Джозефа-Домініка Гординського де Федьковича могло скластися зовсім по-іншому. Він почав служити кадетом у 41 Буковинському піхотному полку, і спочатку його військова кар’єра стрімко просувалася. Але вразливий юнак не сходився із так званою офіцерською шаржею. Йому значно ближчими були прості жовніри. Ще під час служби почав писати: перший вірш українською "Нічліг" був створений під італійським небом.

Врешті письменник звільняється з армії, вихрещується у православ’я і стає Юрієм Федьковичем.

Три роки працював шкільним інспектором Вижницького повіту. На конях об’їжджав гірські школи. Бачив, у яких злиденних умовах навчаються діти, і добився, щоби кількість початкових шкіл на території повіту за цих три роки зросла удвічі.

"Федькович був великим просвітником. Він писав: "Найдужче, сину, ти ся бій, що хочуть взяти в тебе нарід твій, сокровище твоє, що найдорожче". Ці рядки актуальні й нині як для дітей, так і дорослих", – зауважує Леся Колодій.

Не прийшов попрощатися з коханою, щоб не розплакатися

Найбільшим коханням письменника була вродлива панночка Емілія Марошані.

"Це була красива любов, яка тривала півтора року і не завершилася одруженням, хоча до того йшло, – розповідає завідувачка музею. – Наречена мала сплатити кафцію (щось на кшталт страховки, яка дозволяла офіцерові одружитися). Але таких грошей – 30 тисяч золотих ринських – у матері Емілії, вдови Марошані, не було. Вона мріяла видати доньку за заможного чоловіка. Тож закоханому Юрію випадало сумне розставання... Він навіть не прийшов на прощання із коханою – боявся розчулитися. Написав їй в альбомі сумну баладу про стрільця та троянду. Дівчина ж передала йому лист із написом французькою: "Є інше життя, із надією на справедливість, спротивом до зла". Цього листа Федькович зберігав до кінця життя...

Емілія ж невдовзі вийшла заміж за румунського вельможу й виїхала в Ясси та прожила лише 32 роки".



Про Юрія Федьковича можна розповідати чимало, адже він надзвичайно багатогранний, зауважує Леся Колодій.

"Це письменник, якому підкорилися всі найскладніші літературні жанри: поезія, проза, переклад, драма і публіцистика. Освітянин-просвітник, талановитий етнограф, фольклорист, перший редактор першої української газети в краї "Буковина". Один із перших, хто наважився писати українською на теренах підавстрійської тоді Буковини, де панівною мовою була німецька. І це теж було подвигом Федьковича – істинного патріота свого краю. Недарма казав: "Я все своє, що маю, покладу на алтар Руси-України", – підсумовує завідувачка музею.



До теми:

35 років тому, з нагоди 155-річчя від дня народження Юрія Федьковича, Чернівецькому національному (на той час - державному) університету присвоєно ім'я Юрія Федьковича.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram