Чернівці прощаються із директором художньої школи Віктором Макогоном, якого не стало на 68-му році життя. Великого педагога і художника буковинці проводжали в останню путь сьогодні, 22 липня.

На прощання з Віктором Макогоном у Центральному палаці культури зібралося десятки студентів, художників, просто друзів... Чимало учнів знаного педагога просто захлиналися від сліз, не могли стримати ридання і літні люди. "Хотів би чи ні, а сльози ллються рікою самі по собі... Якої прекрасної людини більше немає з нами", - було чути під час прощання.

– Ми разом пропрацювали 22 роки, – розповідає художниця Тамара ПОКОТИЛО. – Ми познайомилися у 1970–ті роки: він був молодим і красивим, талановитим, носив довге волосся. Попереду в нього було понад 30 років праці у школі, яку йому судилося зробити чи не найкращою в Україні. Він завжди був серцем школи, вболівав за кожен клас, підтримував кожен талант. Він і сам писав портрети, займався аквареллю. Та часто не встигав дійти до мольберта, бо усе робив заради дітей.

- У школі він проводив понад 12 годин, - зауважує пані Тамара. - Ми живемо по сусідству і я знаю, що він завжди виходив з дому о 08.00, а повертався майже о 21.00. Цього літа він ніби був у відпустці, але щодня проводив у школі. Я його зустріла у п’ятницю за кілька днів до смерті. Він йшов зі школи. У солом’яному капелюсі, у сорочці в клітинку. Сказав: "А что дома делать у четырех стенах?" Розповідав, що затіяв у школі ремонти. Також останнім часом дуже переживав з приводу того, що хотіли затвердити батьківський збір у розмірі 200 гривень. Він говорив: "Тільки через мій труп!". Розмовляли про це у червні, він був категорично проти такої плати за навчання.

- Останнім часом він дуже переживав через події на Сході, – пояснює пані Тамара. – Часто говорив, що він є донецьким українцем. Виглядав стомленим. Ще б пак! Ходити на милицях, коли кожен крок дається з болем... Та, стиснувши зуби, він йшов на роботу у школу й жодного разу не спізнився. Він заслуговує посмертно медалі "На славу Чернівців".