Перш ніж зустрітися з Олександром, я запитувала себе: "Чи можливо подолати панічний страх перед павуками?" Чи могла ж уявити, що уже за кілька годин торкнуся великого павука-птахоїда...
"Павука вдома може тримати кожен"
... Олександр обережно відкриває невеличку коробочку і з неї виймає чорну пухнасту самку павука-птахоїда, завбільшки з мою долоню. Спочатку почуваю страх, але цікавість перемагає. Сміливіший колега простягає руку і павук спокійно починає повзати по ній.
Опановую себе і торкаюся павука. На дотик він неймовірно приємний, як оксамитовий.
– Павуки – прекрасні! – усміхається Олександр. – Вони зовсім не страшні. Як цікаво спостерігати за тим, наскільки кожен павук різний! Зверніть увагу, немає однакового павука: фіолетові, металеві, чорні, смугасті... Ну, просто кіно! У мене навіть є павук, на черевці якого – візерунок у формі серденька.
Поки Олександр говорить, павук ніжно перебирається з однієї його долоні в іншу.
– Якщо відкинути стереотипи, павука вдома може тримати кожен, – запевняє біолог. – Пригадайте дитинство: страху немає, є лише цікавість до природи. Але з роками мама, баба, дід втовкмачують у голову, що усе те навколо – страшенно погане, що то потвори. І ми більше не бачимо красу тих самих павуків, скажімо. Це сумно.
Олександр зберіг свій дитячий захват перед природою, цікавість до тварин, комах... Сьогодні його оселю сміливо можна назвати маленьким зоологічним садом. Біолог розводить скорпіонів, цвіркунів, саранчу, блощиць, тропічних палочників, фрінів, геконів... Доводиться розводити і тарганів, адже ними необхідно годувати усе хиже. Люди приносять і летючих мишей. Ще Олександр мріє про метеликів, великих равликів- ахатинів. Та найпершим екзотичним улюбленцем, який з’явився в оселі Олександра, був саме павук-птахоїд. Його він купив років дванадцять тому на кишенькові гроші. Нині свою екзотику біолог продає через Інтернет. Замовляють її й різні зоомагазини. Павука-птахоїда можна купити за гривень 25. Олександр зауважує, що люди охоче купують павуків: "Павуки-птахоїди живуть майже 20 років і для багатьох стають наче членами сім’ї".
"Мрія – свій оригінальний музей"
– А птахоїди ж отруйні! – вигукую, дивлячись, як павук лізе до шиї Олександра.
– Є агресивні і дуже отруйні види птахоїдів, але цей вид не агресивний і його отрута не становить загрози для людини, – спокійно пояснює біолог. – У мене є дуже багато таких спокійних видів, саме їх і продаю.
– А вдома є агресивні павуки? – не можу заспокоїтися.
– Так, є. Наприклад, маю дуже гарного павука, завдовжки десь 25 сантиметрів. Він має фіолетовий відтінок. Та у руки його спокійно не візьмеш: агресивний та отруйний. Мишей їсть на ура! Кинув йому мишку і він її поїдає. Однієї миші вистачає на кілька місяців.
– А якщо він утече?
– Ну, з павуками треба бути обачним, – попереджає Олександр.
Наразі у хаті Олександра сотні павуків. Кожен утримується окремо: у спеціальних скляних, пластикових ємкостях. Якщо павуків не розділити, вони будуть поїдати один одного. Останній кокон дав виводок у 800 птахоїдів.
– Мешкаю у двокімнатній квартирі, – зауважує Олександр. – У вітальні раніше були комахи-палочники, нині їх там немає. А у другій кімнаті усе довкола і навіть під моїм ліжком – у павуках. А ще вони є на кухні, у коридорі. Живу із мамою. Вона звикла до мого захоплення.
– Чи бувало, що хтось прийшов у гості і твоя оселя стала сюрпризом? – цікавлюся.
– Про мою діяльність знають усі, – запевняє біолог. – Якщо ідете до мене у гості, то зважайте на моє захоплення. А якщо ви кажете, що усе це бридке, то геть із хати. Або сидіть на кухні. Хоча на кухні у мене утримуються таргани і тисячоніжки (усміхається). Так сумно, що хтось цих створінь вважає потворами. Що з нами відбувається? Де любов до природи? Ось у Львові любив бувати у Стрийському парку. Там так гарно було: штучні озерця з лебедями, алеї з магноліями, оранжерея... Нині усе занепало. Власне, це показує наше ставлення до природи.
... Слухаючи Олександра і поглядаючи на гарного павука в його руках, я раптом розумію, що стереотипи і байдужість справді не дають нам змоги помічати красу природи, екзотичних створінь.
– Гарно було б, якби ви відкрили маленький музей, – кажу на прощання.
– А мене є така мрія – свій оригінальний музей, – зізнається Олександр...
