Фото із фб-сторінки Михайла Маслія
Сьогодні, 22 травня, виповнюється 46 років з дня поховання геніального композитора з Буковини Володимира Івасюка. Похорон на Личаківському цвинтарі у Львові 22 травня 1979 року зібрав тисячі людей, перетворившись на масовий протест проти радянської влади.
Цікавими світлинами і спогадами про похорон Володимира Івасюка у соцмережі Facebook поділився відомий український журналіст Михайло Маслій, пише molbuk.ua
Як пише Михайло Маслій, травень 1979 року назавжди ввійшов у історію України місяцем скорботи, туги за Володею Івасюком, який так рано попрощався з білим світом, і місяцем нашого національного сорому — композитора вже після смерті почали шельмувати, називати п’яницею і навіть божевільним.
Кому ж завадив молодий обдарований композитор, поет, який у 1970–х роках спромігся однією лише піснею змусити республіки радянського союзу розуміти українську мову?
22 травня 1979 року на вулиці Львова вийшли тисячі людей. Вони в заціпенінні стояли перед будинком, де мешкав покійний композитор, а у Володиній квартирі стояла труна з його тілом, яку влада не дозволила відкривати.
"Львів прощався зі своїм улюбленцем, якого шанували всі: і малі, і сивочолі. Народ ховав свого співця, який чесно і віддано служив йому. Це була небачена у ті роки процесія, фактично непокора радянській владі, правоохоронцям, суду. Це була відповідь на всі наклепи, нашіптування, побажання й рекомендації партійно–владної верхівки, залякування судових органів не йти на похорон "самогубця". Давалися ж ці вказівки під загрозою відрахування з вузу чи звільнення з роботи.
У львівських вишах саме цього дня призначили комсомольські збори з обов’язковою явкою. У версію самогубства, яку переконливо намагалося довести кадебістське і комуністично–прокурорське радянське "правосуддя", ніхто не повірив. Пошепки усі казали — вбили…
Секретар Львівського обкому партії Дмитро Яремчук розпорядився, щоби працівники службових установ не покидали роботи, а студентам погрозив виключенням з вишів чи позбавленням стипендії за участь у похороні крамольного композитора. Михайлові Григоровичу Івасюку розповідали жінки, які працювали в прокуратурі, що їм теж було заборонено покидати робочі місця в другій половині дня, коли відбувався похорон Володимира Івасюка. Вони не покинули місце служби, але й не працювали в той час, а сиділи за робочими столами й оплакували сумну долю свого улюбленого композитора.
Ростислав Братунь написав клопотання у радянські владні інстанції від Спілки письменників, щоб Володю поховали на Личаківському цвинтарі. Офіційні органи нав’язували народу версію, що Івасюк учинив самогубство, тому його могли поховати на віддаленому Сихові чи десь якомога далі від Львова.
Один партійний керівник з Львівського обкому партії дозволив собі вигукнути: ”Викиньте Івасюка на задвірки!” Але гуманно проявив себе у непростій ситуації тодішній перший секретар Львівського міського комітету Комуністичної партії Генріх Бандровський. Він підписав листа, яким дозволив поховання на Личакові (партійна ”розплата” не забарилася, Бандровського швиденько ”перекинули” на Закарпаття).
Про час і місце похорону ніде не повідомлялося. Некролог з’явився лише в одній газеті – у ”Львівському залізничнику” (вона виходила невеликим накладом)", - згадує Михайло Маслій.
За його словами, на похорон прийшли тисячі-тисячі львів’ян, а також приїжджі з сіл та з інших областей, їх було приблизно п’ятдесят тисяч. Серед них і студенти, зокрема й Львівської консерваторії, де навчався Володя. Якщо приїжджі були з жалобними вінками в руках, то водії львівських таксі запитували, для кого призначені їхні вінки. Коли прибульці називали ім’я Володимира Івасюка, то їм відчиняли дверцята і везли безкоштовно, не брали грошей.
"Жодної квітки у Львові було не знайти, усі вони там — біля Володі, останні живі квіти його останньої весни".
"Коли труну, прибрану гілками калини і вишитим рушником, винесли з помешкання, її хотіли встановити у довжелезну машину, яку надала консерваторія. Скандування сотень голосів: "На руки! На руки! Нести!!!" — не дозволило цього. Труна тихо пливла на раменах студентів Львівської консерваторії до Личаківського цвинтаря, і злива квітів не лише летіла на дубове віко, а й встеляла останній земний зелений шлях великого українця".
Попереду траурної процесії у національному строї йшла і несла у руках портрет Володі в миртовім вінку донька відомого львівського художника Володимира Патика, студентка медінституту Оксана. Івасюк був неодружений, тож, за національним звичаєм, першим вінком був "кавалерський", він виявився найбільшим серед інших, його й несли Левко з Назарієм.
Як з'ясувалося, на похороні всі чекали Софію Ротару. Похорон затримувався... Родина та близькі покійного сподівалися, що саме Софія піде на чолі траурної процесії і понесе Володин портрет.
У той час артистка з ансамблем "Червона рута" перебувала у гастрольному турі на Далекому Сході, а скасувати концерти було рівнозначно зраді Батьківщини. Тоді Ротару вирішила, що співатиме лише Івасюкові пісні, а глядачі, як один, уставали зі своїх місць і стоячи слухали їх... У Львові цього не знали...
"Портрет Володі Івасюка на похороні мала нести Софія Ротару, її не було, в національному вбранні це довірили зробити мені. Траурна процесія розтягнулася на кілька кілометрів. Стільки людей на похороні Личаківський цвинтар, мабуть, ще не бачив за всю свою історію. До нього від помешкання Володі йти пішки від сили хвилин 15, а видавалося, що йшли півтора години. Весь транспорт зупинився. Ніде не було видно жодного міліціонера. На тротуарах, узявшись за руки, стояли в ланцюгу молоді хлопці, охороняючи похорон. Усюди, де було можна бачити процесію, охочі це робили: з дахів будинків, балконів, дерев... Я повільно йшла попереду.
Лише згодом дізналася, що за мною у глибокій зажурі ступали Левко Дутковський і Назарій Яремчук. Буковинці несли великий вінок із живих білих квітів..." - згадувала через багато років Оксана Патик в інтерв'ю Михайлові Маслію в газеті "День".
Значення Володимира Івасюка для України та світу
Володимир Івасюк - один із творців української естрадної музики. Видатний українець, який прожив всього 30 років, за своє коротке життя написав 107 пісень, 53 інструментальних творів, створив музику до кількох спектаклів. Окрім цього, він професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем.
На жаль, за свою любов до України Володимир Івасюк поплатився життям...
Заходи до 46 річниці із дня похорону:
Сьогодні, 22 травня, Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка запрошує шанувальників творчості композитора о 15.00 на вшанування пам’яті Героя України Володимира Михайловича Івасюка (1949-1979) весняними квітами, мерехтливими свічами, щирим словом, ліричною піснею.
Також в цей день відбудеться відкриття персональної виставки українського художника Анатолія Житарюка "Славні діти твої, Буковино!"
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
