Іспас від початку війни прийняв майже 700 переселенців. Сьогодні там їх мешкає 170. Староста села Олексій Гордійчук розповідає, що від початку війни жителі шукали різні шляхи, щоб допомогти армії.
Хтось почав виготовляти "буржуйки", ремонтувати авто для військових, а хтось – готувати їжу та відправляти її на передову, пише molbuk.ua
Відправили понад двісті "буржуйок" для ЗСУ
У селі працює кілька волонтерських пунктів. Староста Олексій Гордійчук знайомить мене спочатку з місцевим заводом, звідки працівники відправили вже понад двісті "буржуйок" на фронт. Команда чоловіків працює з березня. Спочатку робили їх із підручних матеріалів, а зараз, після вдосконалення техніки роботи, виробляють майже тридцять "буржуйок" за день.
– Спочатку ці "буржуйки" робили з 200-літрових металевих бочок, але вони були незручними, швидко перепалювалися і не давали потрібного ефекту. Згодом колега запропонував спробувати втулки, які значно кращі у користуванні. Принесли нам десять штук на пробу, ми вдосконалили техніку – і вже восени минулого року виготовляли ледь не по 30 штук на день. Робимо все адресно: для конкретних військових частин, – каже О. Гордійчук.
Микола Беженар керує процесом виготовлення "буржуйок". У минулому чоловік ремонтував взуття, робив вироби з дерева та пластмаси, навіть проєктував купольні будинки для відпочинку.
– З однієї втулки виходить три корпуси для майбутньої буржуйки. Плазморізом рубаємо на заготовки. Коли порізали на смужки, рівняємо на пресі, проварюємо верх і низ, вирізаємо двері та приварюємо основу, ні якій стоятиме виріб. З металевих відходів переплавляємо труби, – розповідає пан Микола.
Прямуємо в домашню майстерню Івана Штефюка. Він виробляє ті самі витяжні труби для буржуйок. Вдома пана Івана не застали, та, попри це, помітила на його подвір’ї десятки різаних саморобних труб.
Староста Олексій Гордійчук ділиться, що на одну буржуйку в чоловіка йде чотириметрова труба. Окрім такого потужного заводу, в селі є цех, де ремонтують автомобілі для військових. З 24 лютого звідти відправили на фронт майже 20 машин. Працюють над цим Юрій Олексюк, Юрій Коваль, Сергій Павловський, Петро Ватрич, Дмитро Петрань, Іван Колотило, Андрій Ватрич та Олександр Коваль.
В Іспаському ліцеї навчається понад 600 дітей. За словами директора навчального закладу Віталія Гакмана, учні та батьки активно долучалися до волонтерства. Раніше на уроках трудового навчання діти вишивали, робили аплікації, а зараз активно виготовляють окопні свічки.
– Ми готували для переселенців тимчасове місце проживання в актовому залі ліцею. До сьогодні не перестаємо плести сітки для наших військових, разом з учнями робимо окопні свічки, – каже Віталій Гакман.
З директором разом вирішили завітати на урок трудового навчання, де діти виготовляли свічки. Процес роботи налагоджено: одні вирізають картон, скручують його, щоби наповнити металеві банки, а інші готують парафін, щоб залити його у місткість. Запитую, чи не складно їм, чи не нудно робити одне і те саме, на що отримую відповідь: "Ми так допомагаємо військовим…".
Також село передає військовим домашні солодощі. Цим займається двоє подруг Ніна Семирозум та Катерина Григоряк. До 24 лютого жінки пекли печиво для своїх рідних, а зараз роблять їх для наших захисників. Печуть майстрині вдома. Розповідають, що відправили на передову вже понад 200 кілограмів печива.
Печуть печиво та виготовляють сухпайки
– Щойно розпочалася війна, вирішили йти до місцевого клубу "Фараон", де всі небайдужі збиралися готувати їжу для військових. Ми ж із моєю подругою Катериною почали працювати вдома. Лише перед Новим роком нам вдалося передати на фронт 37 кілограмів печива. Воно в нас дуже смачне, зроблене за давнім рецептом і не псується швидко, – розповідає Ніна Семирозум.
До речі, саме у місцевому клубі "Фараон" до сих пір готують їжу для військових і відправляють її на передову. Щодня до цього процесу приєднуються волонтерки із села. Вони ж печуть котлети, загортають голубці та готують ще безліч смачних м'ясних страв.
Неподалік жінок працює Іван Фрацевір. Він робить сухпайки для солдатів. Навчився цього в інтернеті.
– Спочатку я сушив борщові набори, потім картоплю. Процес тривалий і цікавий. Картоплю потрібно відварити в мундирі, почистити, натерти, все висушити, перемолоти. Головне, щоб була електрика. Бо ж якщо її вимикають посеред процесу – інгредієнти можна викидати, – каже пан Іван.
Олексій Гордійчук каже, що пишається своїми краянами. Дорогою до будинку культури пан Олексій розповідає, що з їхнього села стали до лав ЗСУ 160 людей. Коли військові приїжджають у відпустку, мешканці села за той період спільними зусиллями збирають їм допомогу на фронт. Завітавши до будинку культури познайомилася з військовим Сергієм, який наступного дня мав рушати на Кремінну. Він пакував сплетену волонтерами сітку.
– У будинку культури працює кімната добра, куди кожен охочий може прийти та безкоштовно обрати потрібний одяг. Також тут працює соціальна пральня, яка відкрилася недавно. Згодом тут встановлять генератор, тому відвідувачі можуть скористатися послугами навіть без електроенергії. У будинку культури є кімната з харчами з-за кордону, саме тут волонтери формують продуктові набори для армії, – зазначає художня керівниця Світлана Павлюк.
Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів необов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Чернівецька філія Державного підприємства "Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" — це надійний партнер із забезпечення точності вимірювань, сертифікації продукції та відповідності стандартам. Філія запрошує до співпраці місцевих виробників, організації та фірми, які займаються виробництвом, експортом та імпортом, реалізацією продукції.
"Профі-Центр" — це не стереотипне середовище для вивчення іноземної. Насамперед це осередок, який має не тільки ефективну навчальну базу, яку може запропонувати студентам, а й відповідні підтвердження цьому.
0
4 055
