27-річний Юрій Петращук воює з 18 років. Він добре знає, що таке війна та смерть побратимів. Неодноразово хлопцеві думалося: "Це останній бій". Та він завжди знаходив сили, щоби вижити та насипати під хвіст окупантам. Днями Юрій Петращук, як справжній професіонал, отримав нагороду особисто від міністра оборони Олексія Резнікова.

Про війну, життєвий шлях та плани на майбутнє Юрія Петращука, дізнавалася кореспондентка molbuk.ua



– На війну я потрапив, коли мені було лише 18 років. Це був 2014 рік. Після анексії Криму розпочалися бойові дії на Донбасі. Я тоді був молодим контрактником. До того ж я ще й навчався у ЧНУ на історичному факультеті. Був заочником, бо і вчитися, і служити було важко. Та однієї ночі нас у військовій частині підняли по тривозі, – згадує Юрій Петращук. – З того часу все й почалося…



Війни у 2014-му ніхто не чекав

Найперший бій Юрія відбувся на Донеччині, поблизу селища Ямпіль.

– Це було у червні 2014 року. Спочатку був мінометний обстріл. Після цього почався жорсткий бій – окупанти пішли штурмом. Це був мій перший бій. Тоді я вперше потрапив під обстріл. Після того бою було дуже багато поранених наших. Тоді я зрозумів, що це серйозна війна, яка затягнеться надовго. Такого тоді ніхто не очікував – ні наші офіцери, ні командування. Для мене це стало шоком, що потрапив у таку ситуацію. Чимдалі ми вели бої, тим це ставало жорсткіше і жорсткіше. Та люди вміють адаптуватися навіть до найгірших умов, – каже Юра.

Після 2014 року хлопець приїжджав часом додому, але повертався на війну.

– Коли розпочинав службу, був хлопчиною. Чотири роки я служив навідником. Потім став командиром мінометного розрахунку. Потім – головним сержантом взводу, а далі – головним сержантом батареї. Коли пішов рух кар’єрними військовими сходинками, зрозумів, що це моя професія. Хоча цивільним дуже важко перелаштуватися на військове життя. На це потрібен час, щоби зрозуміти структуру армії та відносини в ній, – зазначає Юрій Петращук.

"Русня – це не люди"

На війні потрібно постійно вчитися, адже постійно змінюється тактика противника. Різниця ж між війною у 2014-му та у 2022-му колосальна.



– Якщо порівнювати 2014 рік та 2022-й, то різниця дуже велика. Тоді у нас не було квадрокоптерів, хорошої розвідки, оснащення солдатів.

Зараз ми в реальному часі можемо бачити бойові дії. Можемо перебувати на командно-спостережному пункті та бачити на великому екрані, що відбувається на полі бою, і коригувати артилерію. Це зовсім інший рівень та інша якісь бойових дій. Так само і противник змінює тактику. Спершу вони валили великими колонами, танками. Це нам зіграло на руку тоді. Зараз вони наступають невеликими піхотними групами та розтягують оборону, щоби нас відволікти, – пояснює герой із Буковини.

– За ці роки дуже багато разів можна було зіграти в ящик. Якщо говорити про біль на війні, то найбільший – біль втрати побратимів та друзів… У мене був побратим, майстер спорту з бальних танців. Високий інтелігентний блондин. Був… Він був потужний воїн, не можу передати словами. І таких героїв багато. За мою військову кар’єру важких втрат було чимало. Тобі до останнього не хочеться вірити, що це по-справжньому, але це так…, – каже хлопець.

Найважчий бій Юрія Петращука відбувся шостого березня цього року.

– Тоді на наш ротно-опорний пункт "Волинь" прорвалися російські танки. Від ротно-опорного пункту до мого пункту спостереження було приблизно два кілометри. Ми прийняли рішення розставити міномет. Також командир роти викликав артилерію по тому ротно-опорному пункту. Командир батальйону викликав штурмову групу: два танки, три БМП, піхоту. Ми відбили той пункт, але загинув командир роти. Це був дуже важкий день. Я відчував себе спустошеним, дуже важко збирався до купи після цього, – згадує Юра.

Про ворога Юра розповідає коротко:

– Русня – це не люди. Те, що роблять вони, не вкладається у голові. Ніхто з цивілізованих не може дозволити собі таке, що дозволяють ці виродки. Згадаєте Київщину та Маріуполь. Ця війна дуже важка, але у нас немає вибору! Ми повинні стояти, боротися та працювати на перемогу, – каже військовий.

"Наша армія – незламна!"

На питання, чим відрізняється наша армія зараз порівняно з 2014-им Юрко з посмішкою відповідає:

– Різниця колосальна. У 2014 році було слабше озброєння, гірша амуніція. Зараз інші бронежилети, інші каски. Амуніція та зброя стала у рази кращою. За ці роки армія почала по-іншому працювати. У нас вона дуже сильна, ми уміємо адаптуватися під будь-які дії. А ще у нас дуже сильні люди в тилу! Вони нам дуже допомагають. Змінилося на краще все – від забезпечення і аж до бойового духу та воєнних перемог, – говорить
Юрій Петращук.

Після нашої перемоги Юра мріє жити спокійно та відкрити власну справу.

– Хочу відкрити свій барбер-шоп (перукарня для чоловіків) для ветеранів. Мені це подобається. Також я люблю малювати, то, можливо, відкрию тату-салон. Я хочу жити спокійно, мати дружину та дітей, – підсумовує Юрій.


Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram