"Треба не падати духом": ексклюзивне інтерв'ю від "МБ" з Ольгою Сумською

Ольга Сумська, яка нещодавно побувала в Чернівцях, розповіла кореспонденту molbuk.ua, як волонтерить разом із чоловіком та які має творчі плани.

Про це йдеться у публікації "МБ"



"Війна мене застала в потязі"

– Де вас застала війна?

– У потязі. Саме планувалися гастролі в Дніпрі, а потім на Донбасі – Сєвєродонецьк, Костянтинівка, Краматорськ. 23 лютого я востаннє зіграла виставу за Чеховим. Після вистави чоловік посадив мене на потяг. О п’ятій ранку я прокинулась від стуку провідниці у двері купе. Жінка сказала, що почалась війна. У мене на телефоні було багато пропущених дзвінків. Зателефонувала чоловікові, він підтвердив, що Росія бомбить наші міста. Ми саме під’їжджали до Дніпра. Провідниця сказала, що в місті було чутно вибухи. Я встигла швиденько пересісти з цього потяга на "інтерсіті" до Києва.

– Ви втратили маму з початком війни…

– Так. На третій день війни померла моя мама. Це була страшна подія. Згадую свій стан… Не до порівняння, звісно, з тим, що пережили маріупольці чи харків’яни, але все одно я не можу цього забути. І ніколи не забуду. Мами не стало вночі. Це моя частинка, найдорожча у світі людина. Ми не могли її поховати спокійно, бо Київ обстрілювали. Того дня, коли ми забирали тіло мами з моргу, були прильоти по київській телевежі, що поруч із ним. Я звернулася у фейсбуку до людей, щоб хтось допоміг перевезти тіло з дому до моргу, бо ритуальні служби не працювали. Тоді багато киян не могли поховати своїх родичів гідно. Та знайшлися люди, які погодилися мені допомогти. Ми поховали маму під молитви священника та звуки сирен. Мало того, через три хвилини, як ми від’їхали від вулиці Оранжерейної, де знаходиться морг, пролунав жахливий вибух. Такий, що повилітали вікна в моргу. Та Бог врятував нас. Ми ще місяць побули в Києві, а потім мене вмовила моя подруга поїхати до Італії. Виїхали, але душа все одно залишалася в Києві. Так що ми повернулися додому. Вже понад місяць живемо в Києві – тут від нас більше користі.

– Нещодавно ви розповіли про свої виступи в Маріупольському драмтеатрі.

– У Маріуполі ми виступали минулої осені. Ніколи не забуду той теплий вечір жовтня. Вечірній Маріуполь у вогнях. Я була в захваті, наскільки це місто красиве. Тоді до нас на виставу навідався з усією сім’єю мер міста Вадим Бойченко. Він справжній поціновувач театрального мистецтва. Я була в захваті, наскільки керівництво міста піклується про театр. Його зруйнування – це жахлива трагедія, яка не вкладається в голові. У Маріупольському театрі я знаю кожен закуточок, кожну кулісу і гримерну. Коли ми приїжджали, завжди були аншлаги. Зараз неможливо збагнути, що міста немає, театру немає, загинуло скільки людей. Багатьох із них я знала особисто ...

– Що вас розчарувало, а що вразило з початком війни?

– Розчарувань багато, але приємних відкриттів більше, бо війна нас об’єднала. Українці здатні збирати кошти на "Байрактари". Я не здивуюсь, якщо ми разом зберемо кошти на систему "Залізний купол" для захисту країни з повітря. А тим часом хтось здирав три шкури зі своїх співвітчизників за квартиру. От ці розчарування, непорозуміння, з якими зіткнулись люди, які вимушено виїхали на захід України, не вкладаються в голові. Я не можу збагнути, як можна заробляти на людському горі. Все пізнається в порівнянні. Адже ми були в Італії, і там люди допомагали, чим могли. Вся Європа, та ж сама Польща, яка найбільше допомагає українцям. Мільйони біженців прийняла і надала безкоштовне житло, можливості, роботу…

"Треба відмовитись від російських авторів"

– Які у вас були плани на 2022 рік?

– Планів було дуже багато. Знімалась у двох повнометражних картинах і серіалі. Розпочали роботу над новою виставою, але все зупинилося. Натомість з’являються нові формати, драматургія нова, тому що класику російську більше не будемо грати. Хіба що ризикнемо в українському перекладі зіграти, але не знаю, як піде.

– Яке ваше бачення українського театру та кіно надалі?

– Нам треба відмовитися від російських авторів. Те, що ми, власне, і робимо. Настав час української літератури, українських драматургів. Усе повертається до витоків. Воно було, є і буде. Я починала свою творчість саме з таких авторів – Миколи Гоголя "Вечори на хуторі біля Диканьки", Івана Багряного "Сад Гетсиманський", "Тигролови", "Пастка" та "Злочин з багатьма невідомими" Івана Франка. Це ті твори, які сьогодні вивчають наші діти в школі. Ми в 90-х роках знімали за цими творами хороше українське кіно: "Партитура на могильному камені", "Голос трави" Юрія Шевчука, "Записки кирпатого Мефістофеля", "Карпатське золото", "Роксолана" за Осипом Назаруком. Ці фільми й зараз у прокаті. Так приємно, коли бачиш, що фільми минулих років знову на екранах. Приємно, що вони на часі, їх згадують, молодь цікавиться прекрасним українським поетичним кіно.

"У єдності – сила"

– На прем’єрі серіалу "Хазяїн" ви говорили, що волонтерите. Як?

– Ми вже офіційно волонтери з чоловіком. Хочемо бути дуже активними. Співпрацюємо з багатьма благодійними організаціями, фондами. Намагаємось простягнути руку допомоги скрізь, де попросять. В інстаграмі в мене власний ресурс, завдяки якому збираю кошти. Сама опікуюсь усіма питаннями. Немає помічників, немає команди. Три місяці вже ніде не працюємо, тільки виконуємо нашу гуманітарну місію. Треба не падати духом. Хто, як не ми, повинні підтримувати наших співвітчизників? Коли ми нещодавно відвідували села та міста під Києвом, бачили людей, які радіють звичайному спілкуванню. Не просто роздати гуманітарку, а обійняти, сказати добре слово. Не передати словами, наскільки вони щасливі побачити улюблених акторів. Це спілкування їх відволікає і надихає. Це дуже необхідна робота, яку сьогодні ми виконуємо. У цій єдності – сила. Також їздимо з концертами, підтримуємо наших військових. Це дуже зворушливий момент, коли ти обіймаєш хлопчиків по 20 років, які йдуть воювати. Я дуже добре розумію тих матерів, адже сама мати. Ти обіймаєш, ніби рідну дитину. Серце здригається від думки, що завтра вони потраплять на передову.

Нашим Збройним силам України завдячую всім. Мужні наші захисники, герої, ангели, за яких ми молимось. Я була на виставі і бачила нашого пораненого актора Володимира Ращука. Він нещодавно повернувся з фронту з пораненням. Коли ти бачиш, як ці люди зберігають внутрішній спокій, силу, як мужньо відстоюють Україну, тебе це окрилює та надихає безмежно. Сьогодні ми сподіваємось тільки на них.

Довідка:

Ольга Сумська, українська акторка і телеведуча, заслужена артистка України (1997), народна артистка України (2009), лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996), нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2021).