У Чернівецькому центрі соціально-психологічної реабілітації дітей зараз перебуває 25 вихованців, зокрема четверо з Маріуполя і семеро – з Донеччини.
У Чернівцях тільки-но прозвучав відбій повітряної тривоги. Дітей вивели з підвалу, де для них обладнали сховище. Менших вклали спати, старші грають в ігри, займаються своїми справами. "Ми обладнали дві кімнати у підвалі для старшої та молодшої групи. Поклали туди матраци, теплі ковдри. Минулої ночі, коли прозвучала сирена, я сама з дітьми спускалася у підвал. Довелося будити їх, бо вже всі заснули. Хтось одразу схоплювався, хтось плакав спросоння, що не хоче йти. Обіймала кожного, просила, брала за ручку", – каже директорка центру Жанна ЯНЧУК.
Через маму дитина осліплаУ кімнаті для навчання три дівчинки малюють малюнки для українських військових. На них сонце, хмаринки, квіти, янголи із сердечками, синьо-жовтий прапор. І написи: "Все буде Україна", "Повертайтеся живими", "Мої любі воїни, я хочу вам побажати сили, здоров’я і головне – миру в Україні!".
Знайомимося. 17-річна Женя цього року закінчила школу. Вона гарно малює, хоче навчатися на дизайнера одягу або реклами. Десятирічна Віка каже, що стане військовою і буде захищати Україну та українських дітей, аби їх не вбивали. А її сестричка, 11-річна Катя, мріє стати кондитеркою, випікати смачні торти й тістечка.
– Зараз у нас перебуває 25 дітей віком від чотирьох до 17 років. Більшість із них має статус позбавлених батьківського піклування, деякі справи ще в судах. Ці діти можуть бути влаштовані у сімейні форми виховання. Ми, як можемо, сприяємо цьому. Скажімо, нещодавно, першого червня, трьох дітей забрала їхня рідна тітка, – тішиться Жанна Янчук. – Наші вихованці перебували у складних життєвих обставинах, отримали гіркий досвід. Здебільшого їх вилучають із сімей, де батьки випивають і зовсім не займаються дітьми. Буває по троє дітей з однієї сім’ї. Вони не знають, що таке повноцінний обід, чиста білизна та одяг, не кажучи вже про прочитану казку перед сном чи колискову. Історія кожної дитини вражає до сліз. Було, що мама залишила восьмирічну доньку і навіть не згадувала про неї. Дуже гарна дівчинка, зараз шукаємо для неї нову сім’ю. Ще одна мама не приходила до дитини шість місяців, поки та перебувала в нас. З’явилася тоді, коли отримала повідомлення із суду про позбавлення батьківських прав. А дитина забула про всі страждання і хоче бути з мамою. Мене особливо обурила історія чотирирічного хлопчика. Він травмував очко, а мама нічого не робила. Як наслідок, дитина осліпла на це очко. Ми обстежили його у спеціалістів, висновок невтішний: занадто пізно звернулися, зір повернути неможливо. Дуже шкода цієї дитини.
Бачили танки з буквою ZУ центрі перебуває 11 дітей, яких привезли з небезпечних районів.
– Четверо дітей із Маріуполя прибули до нас ще на початку березня. Бабуся, яка опікувалася ними, посадила їх в автобус, а сама залишилася там. Найстаршому хлопчикові – 16 років, найменшому – вісім. Діти розповідали, що чули вибухи, проїжджали через російські блокпости, бачили танки з буквою Z. Вони не спілкувалися з бабусею, але двічі слухали її звернення, яке записали волонтери. Слава Богу, вона жива, – запевнила директорка центру. – Семеро діток із Донеччини потрапили до нас у квітні. До цього вони теж перебували у центрі, більшість має статус позбавлених батьківського піклування. Спочатку їм було трохи важко спілкуватися, бо розмовляли російською. Але діти є діти. Вони швидко адаптувалися, подружилися. Їм тут цікаво і весело, але вони сумують за своїми друзями, вихователями, рідними, хочуть повернутися додому. За час війни через наш центр пройшло 17 дітей із районів, де тривають бойові дії.
У центрі є два психологи, які постійно спілкуються з дітьми. "У перші дні, коли почалася війна, багато дітей перебувало в стресовому стані, їм було дуже страшно. Вони весь час плакали, впадали в істерику, панікували. Хвилювалися за себе, за своїх рідних, коли не могли до них додзвонитися, – пригадує пані Жанна. – Наші два психологи не могли впоратися з усіма дітьми. Долучилися спеціалісти з інших організацій. Свою допомогу запропонували навіть американські психологи, які проводять заняття онлайн з допомогою перекладача".
Нині центр забезпечений усім необхідним. Є одяг, взуття, їжа. Дітей годують шість разів на день. "Нам дуже допомагають волонтери, звичайні люди. Привозять овочі, фрукти, засоби гігієни, памперси, ліки, канцтовари, іграшки. Обласна влада теж забезпечує нас продуктами, подарувала ще одну пральну машину. Є матраци, ковдри, постільна білизна. Виділяють кошти, нам їх поки що вистачає. Але що буде до кінця року, важко сказати, – роздумує Жанна Степанівна. – Хочемо зробити в приміщенні центру косметичний ремонт, бо давно цього не робили. Уже придбали необхідні матеріали. Зараз думаємо, куди вивезти дітей хоча б на тиждень-два. Мріємо про сучасний дитячий майданчик у дворі. Діти можуть перебувати у нас до дев’яти місяців. Але у зв’язку з війною вони перебуватимуть тут стільки, скільки потрібно".
Для небайдужихВихованцям центру потрібні для навчання онлайн ноутбуки, планшети, мобільні телефони, можна і вживані. Є дві вакансії чергового з режиму (обов’язкова педагогічна освіта). Звертатися за номером: 050-906-42-57.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
17-06-2022, 20:36
0
1 418
