За мостом на вулиці Руській звертаю ліворуч, мимо "блошиного ринку". Спускаюся вниз східцями з поржавілими поручнями і виходжу на колишню вулицю Орловську. У 2019 році її перейменували на Винногірську, повернувши історичну назву.

Як розповіла одна з авторок книги про Чернівці Леся Щербанюк, за часів Австро-Угорщини вона мала назву вулиці Винної Гори (Weinbergstrasse). Гора знаходилася над вулицею і була вкрита виноградниками, з яких робили чудове вино. Це було улюблене місце відпочинку чернівчан, оскільки з Винної гори відкривався прекрасний вид на місто. Тут вже давно планують облаштувати оглядовий майданчик.



Та все щось заважає.

Унікальний будинок із совами та ведмедями

Вразила велика кількість сміття на початку вулиці. "Це накидають люди, які стоять на "блошиному ринку". Вбиральні немає, то вони ходять у кущі, тому такий неприємний запах, – каже Дмитро, який проходить повз мене. – Вечорами тут збираються наркомани й алкоголіки. Я другий рік орендую на цій вулиці кімнату зі своєю дівчиною. Будемо переїжджати, бо страшно ходити".

Вулиця невеличка – до кілометра. Пройти її можна від початку до кінця за якихось 15 хвилин. Дорога гравійна, безлюдна. Спокійно, тихо. Багато зелені та квітів, сади і городи. Таке враження, ніби потрапила в село. Хоча до центру міста рукою подати.

Правий бік вулиці ніби приліпився до високого горба, лівий спускається вниз до залізниці та річки Молниця. Будинки здебільшого одноповерхові, хоча є дво- і навіть триповерхові. На багатьох досі висять таблички зі старою назвою "Орловська". Майже на кожному подвір’ї видніються автівки та буси.

Привертає увагу красивий будинок № 10. Він справді унікальний, бо другого такого в нашому місті немає. Дерев’яні вікна з мереживом, балкон підпирають балки з вирізьбленими ведмедями та совами. За словами Лесі Щербанюк, його спорудили 1901 року в закопанському стилі, який був започаткований наприкінці ХІХ століття, з характерними "сонячними променями" на трикутному фронтоні. Колись тут жив сницар – відомий майстер іконостасів та інших дерев’яних предметів в інтер’єрі Валеріан Скварницький.

Архітекторка Світлана Біленкова так описала оздоблення цього будинку: "Тимпан фронтону прикрашений дерев'яними різбленими деталями: від сходу сонця до стилізованих квітів. Дерев'яне обрамлення вікон першого поверху складається з квітів і розеток, виконаних в техніці заглибленої різьби. Сюрприз – це балки, які підтримують засклений балкон, який виступає вперед. Там ви побачите зображення двох сов і трьох ведмедів, які символізують мудрість та силу. Під балконом, в невеликих заглибленях, є рельєфні зображення соняшників із гілками, що розходяться в різні боки".

Біля одного з будинків чоловік робить паркан. Кажу, що я журналістка "Молодого буковинця", запитую про проблеми мешканців. "Покажіть мені посвідчення, бо тут всякі ходять, – каже той. – Ми всіх знаємо і чужих одразу помічаємо".

Побачивши посвідчення, чоловік вибачився. "На нашій вулиці збираються наркомани, роблять "закладки", тому ми так насторожено реагуємо на інших людей. Поліція рідко приїжджає, тому боїмося чужих, – пояснив пан Роман. – Проблем у нас вистачає. Взяти хоча би ось ці дерев’яні стовпи "Укртелекому", які вже зігнили і можуть впасти, кабелі провисли майже до землі. Я звертався до них, а вони сказали, що стовпи, мовляв, ще добрі, а інші поставити не можуть. Уже хоч енергетики поміняли електричні стовпи, то добре. Торік зробили нам вуличне освітлення. Раніше було дуже темно вечорами, а зараз уже видно. Бродячі собаки збираються зграями і накидаються на людей. Коли їду на велосипеді, то мушу від них захищатися. А ще в нас немає жодного дитячого чи спортивного майданчика.Тому їздимо з дитиною на Гравітон, де живе моя сестра і де є гарні майданчики".



Люди привозили гравій на дорогу

Біля нас зупиняється літня жінка, прислухається до розмови. "Я давно живу на цій вулиці. Мені тут подобається. Ніби і в місті, а ніби і в селі, – каже Зінаїда Панасівна. – Хоча дуже боюся наркоманів. Вони збираються на майданчику, що наприкінці вулиці. Біля мого будинку росте два великих сухих дерева. Коли сильний вітер, то вони скриплять і можуть впасти на мою хату. До кого я тільки не зверталася, просила їх знести. А в ЖРЕПі № 12, який обслуговує нашу вулицю, сказали, що це приватний будинок, тому треба заплатити шість тисяч гривень. Де я візьму такі гроші, якщо отримую мінімальну пенсію? Раніше, коли мером був Микола Федорук, до нас приходили і чиновники, і депутати, питали людей, що треба зробити. Зараз ніхто не навідується".

Йду далі. "Обережними будьте, бо там бігають собаки, можуть вкусити, – застерігає вслід пані Зінаїда. – Ви з ними лагідно говоріть, то вони пропустять вас". Справді, назустріч мені біжить великий собака. Та після декількох слів починає дружньо махати хвостом. На деяких воротах таблички попереджають, що в дворі злий пес.

Двоє чоловіків стоять біля автівки і насторожено дивляться на мене. Знайомимося. "Ніхто нам не допомагає, тому робимо все самі, – запевнив пан Віталій. – Люди гравій привозили на дорогу, втоптували його. Та коли дощ, то є трохи болото. Краще було би заасфальтувати, та хто це буде робити. Колись планували прокласти тут об’їзну дорогу до Калічанки, але так і не зробили. На нашій вулиці немає жодного продуктового магазину, тож доводиться йти на вулицю Руську або на площу Пресвятої Марії. Це недалеко – за 10-15 хвилин можна дійти".

Пані Галина живе в одному з крайніх будинків. "Ми придбали його у 1998 році, – пригадує жінка. – Провели воду, тож маємо в хаті і холодну, і гарячу. Проте на нашій вулиці немає каналізації, тому люди змушені копати вигрібні ями".

Колись на схилах Винної гори працювали три цегельні: "Патрія", "Уніон" та Ервіна Мюллера. Ще донедавна тут був кар’єр, де добували глину для цегельного заводу. Згодом завод закрили.

Вулиця Винногірська знаходиться у небезпечній зсувній зоні. Обвали грунту траплялися часто, але мешканці відмовлялися переселятися. "У 2003 році "поїхав" шматок дороги. Тоді трохи укріпили схил горба, встановили стовпи. У березні 2007 року та червні 2010-го знову сталися зсуви, – розповіла пані Галина. – Половина вулиці вже зникла. Від будинку № 23 до будинку № 33 хат взагалі немає. Є декілька закинутих будинків, де ніхто не мешкає. Один із них знаходиться неподалік нас. Коли підуть сильні дощі, земля може знову посунутися".

"Гроші на зсуви не виділяють"

У Чернівцях налічується 69 зсувних ділянок, площа яких становить майже дві тисячі гектарів. Із них активних – 23, частково активних – 28, стабілізованих – 18.

– Із 1999 по 2005 роки у Чернівцях діяла програма боротьби зі зсувами, – розповів начальник міського управління з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Володимир Самолюк. – Вона мала фінансуватися насамперед з держбюджету і передбачала виконання робіт на 70 мільйонів гривень. На жаль, її виконали лише на п’ять відсотків. Згодом розробили нову програму на період з 2007 по 2014 роки, на яку запланували понад 80 мільйонів гривень, з яких 70 мільйонів повинна була виділити держава, решту – місцеві бюджети. Уряд її не розглянув і грошей не виділив. Останніми роками програма боротьби зі зсувами взагалі не фінансується.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram