«Чужих одразу помічаємо»: чернівчани з вулиці Винногірської скаржаться на наркоманів та бояться зсуву

За мостом на вулиці Руській звертаю ліворуч, мимо "блошиного ринку". Спускаюся вниз східцями з поржавілими поручнями і виходжу на колишню вулицю Орловську. У 2019 році її перейменували на Винногірську, повернувши історичну назву.

Як розповіла одна з авторок книги про Чернівці Леся Щербанюк, за часів Австро-Угорщини вона мала назву вулиці Винної Гори (Weinbergstrasse). Гора знаходилася над вулицею і була вкрита виноградниками, з яких робили чудове вино. Це було улюблене місце відпочинку чернівчан, оскільки з Винної гори відкривався прекрасний вид на місто. Тут вже давно планують облаштувати оглядовий майданчик.

{reklama}

Та все щось заважає.

Унікальний будинок із совами та ведмедями

Вразила велика кількість сміття на початку вулиці. "Це накидають люди, які стоять на "блошиному ринку". Вбиральні немає, то вони ходять у кущі, тому такий неприємний запах, – каже Дмитро, який проходить повз мене. – Вечорами тут збираються наркомани й алкоголіки. Я другий рік орендую на цій вулиці кімнату зі своєю дівчиною. Будемо переїжджати, бо страшно ходити".

Вулиця невеличка – до кілометра. Пройти її можна від початку до кінця за якихось 15 хвилин. Дорога гравійна, безлюдна. Спокійно, тихо. Багато зелені та квітів, сади і городи. Таке враження, ніби потрапила в село. Хоча до центру міста рукою подати.

Правий бік вулиці ніби приліпився до високого горба, лівий спускається вниз до залізниці та річки Молниця. Будинки здебільшого одноповерхові, хоча є дво- і навіть триповерхові. На багатьох досі висять таблички зі старою назвою "Орловська". Майже на кожному подвір’ї видніються автівки та буси.

Привертає увагу красивий будинок № 10. Він справді унікальний, бо другого такого в нашому місті немає. Дерев’яні вікна з мереживом, балкон підпирають балки з вирізьбленими ведмедями та совами. За словами Лесі Щербанюк, його спорудили 1901 року в закопанському стилі, який був започаткований наприкінці ХІХ століття, з характерними "сонячними променями" на трикутному фронтоні. Колись тут жив сницар – відомий майстер іконостасів та інших дерев’яних предметів в інтер’єрі Валеріан Скварницький.

Архітекторка Світлана Біленкова так описала оздоблення цього будинку: "Тимпан фронтону прикрашений дерев'яними різбленими деталями: від сходу сонця до стилізованих квітів. Дерев'яне обрамлення вікон першого поверху складається з квітів і розеток, виконаних в техніці заглибленої різьби. Сюрприз – це балки, які підтримують засклений балкон, який виступає вперед. Там ви побачите зображення двох сов і трьох ведмедів, які символізують мудрість та силу. Під балконом, в невеликих заглибленях, є рельєфні зображення соняшників із гілками, що розходяться в різні боки".

Біля одного з будинків чоловік робить паркан. Кажу, що я журналістка "Молодого буковинця", запитую про проблеми мешканців. "Покажіть мені посвідчення, бо тут всякі ходять, – каже той. – Ми всіх знаємо і чужих одразу помічаємо".

Побачивши посвідчення, чоловік вибачився. "На нашій вулиці збираються наркомани, роблять "закладки", тому ми так насторожено реагуємо на інших людей. Поліція рідко приїжджає, тому боїмося чужих, – пояснив пан Роман. – Проблем у нас вистачає. Взяти хоча би ось ці дерев’яні стовпи "Укртелекому", які вже зігнили і можуть впасти, кабелі провисли майже до землі. Я звертався до них, а вони сказали, що стовпи, мовляв, ще добрі, а інші поставити не можуть. Уже хоч енергетики поміняли електричні стовпи, то добре. Торік зробили нам вуличне освітлення. Раніше було дуже темно вечорами, а зараз уже видно. Бродячі собаки збираються зграями і накидаються на людей. Коли їду на велосипеді, то мушу від них захищатися. А ще в нас немає жодного дитячого чи спортивного майданчика.Тому їздимо з дитиною на Гравітон, де живе моя сестра і де є гарні майданчики".



Люди привозили гравій на дорогу

Біля нас зупиняється літня жінка, прислухається до розмови. "Я давно живу на цій вулиці. Мені тут подобається. Ніби і в місті, а ніби і в селі, – каже Зінаїда Панасівна. – Хоча дуже боюся наркоманів. Вони збираються на майданчику, що наприкінці вулиці. Біля мого будинку росте два великих сухих дерева. Коли сильний вітер, то вони скриплять і можуть впасти на мою хату. До кого я тільки не зверталася, просила їх знести. А в ЖРЕПі № 12, який обслуговує нашу вулицю, сказали, що це приватний будинок, тому треба заплатити шість тисяч гривень. Де я візьму такі гроші, якщо отримую мінімальну пенсію? Раніше, коли мером був Микола Федорук, до нас приходили і чиновники, і депутати, питали людей, що треба зробити. Зараз ніхто не навідується".

Йду далі. "Обережними будьте, бо там бігають собаки, можуть вкусити, – застерігає вслід пані Зінаїда. – Ви з ними лагідно говоріть, то вони пропустять вас". Справді, назустріч мені біжить великий собака. Та після декількох слів починає дружньо махати хвостом. На деяких воротах таблички попереджають, що в дворі злий пес.

Двоє чоловіків стоять біля автівки і насторожено дивляться на мене. Знайомимося. "Ніхто нам не допомагає, тому робимо все самі, – запевнив пан Віталій. – Люди гравій привозили на дорогу, втоптували його. Та коли дощ, то є трохи болото. Краще було би заасфальтувати, та хто це буде робити. Колись планували прокласти тут об’їзну дорогу до Калічанки, але так і не зробили. На нашій вулиці немає жодного продуктового магазину, тож доводиться йти на вулицю Руську або на площу Пресвятої Марії. Це недалеко – за 10-15 хвилин можна дійти".

Пані Галина живе в одному з крайніх будинків. "Ми придбали його у 1998 році, – пригадує жінка. – Провели воду, тож маємо в хаті і холодну, і гарячу. Проте на нашій вулиці немає каналізації, тому люди змушені копати вигрібні ями".

Колись на схилах Винної гори працювали три цегельні: "Патрія", "Уніон" та Ервіна Мюллера. Ще донедавна тут був кар’єр, де добували глину для цегельного заводу. Згодом завод закрили.

Вулиця Винногірська знаходиться у небезпечній зсувній зоні. Обвали грунту траплялися часто, але мешканці відмовлялися переселятися. "У 2003 році "поїхав" шматок дороги. Тоді трохи укріпили схил горба, встановили стовпи. У березні 2007 року та червні 2010-го знову сталися зсуви, – розповіла пані Галина. – Половина вулиці вже зникла. Від будинку № 23 до будинку № 33 хат взагалі немає. Є декілька закинутих будинків, де ніхто не мешкає. Один із них знаходиться неподалік нас. Коли підуть сильні дощі, земля може знову посунутися".

"Гроші на зсуви не виділяють"

У Чернівцях налічується 69 зсувних ділянок, площа яких становить майже дві тисячі гектарів. Із них активних – 23, частково активних – 28, стабілізованих – 18.

– Із 1999 по 2005 роки у Чернівцях діяла програма боротьби зі зсувами, – розповів начальник міського управління з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Володимир Самолюк. – Вона мала фінансуватися насамперед з держбюджету і передбачала виконання робіт на 70 мільйонів гривень. На жаль, її виконали лише на п’ять відсотків. Згодом розробили нову програму на період з 2007 по 2014 роки, на яку запланували понад 80 мільйонів гривень, з яких 70 мільйонів повинна була виділити держава, решту – місцеві бюджети. Уряд її не розглянув і грошей не виділив. Останніми роками програма боротьби зі зсувами взагалі не фінансується.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram