Вже 43 роки Євгенія Сливка працює водієм тролейбуса у Чернівцях.
Про це йдеться у публікації "МБ".
Немає такого іншого старожила у Чернівецькому тролейбусному управлінні, як Євгенія Сливка, хоча пенсіонерів на підприємстві зараз працює чимало.
Тиха, скромна, не конфліктна. Першого квітня Євгенії Сливці виповниться 70.
Робочий день починається о третій ранку
Про нелегкі робітничі будні та життя простого водія тролейбуса ми поспілкувалися з двічі ветераном праці – Євгенією Сливкою.
– Водити люблю віддавна, і завжди прагнула сісти за кермо, – каже Євгенія Федорівна. – Перед тим, як стати водійкою тролейбуса, розвозила хліб у себе на Сокирянщині – родом я з села Сербичани. Так склалося життя, що як пересіла у свої 25 за кермо тролейбуса, вже 43-й рік людей вожу. Працювала на різних тролейбусах і чи не на всіх міських маршрутах. Тепер вже лише на малих маршрутах, бо тут легше – немає бруківки і не так трясе. Нині буду працювати на восьмому маршруті, а зазвичай – на "одиничці" і "шістці".
Робочий день Євгенії Сливки починається о третій ранку, коли вона прокидається. Відтак, на четверту – на черговий тролейбус, і на роботу.
– Спочатку працюю у першу зміну, а далі – у другу, – каже. – Сьогодні вже виходжу на другу зміну, а вчора мала вихідний. А так, то змінний графік. П’ять-шість днів працюю у першу зміну, потім – вихідний, після того виходжу у другу. Оце як в 14:45 сьогодні починається зміна так в 23:45 закінчується.
Євгенія Сливка самотня. Каже, що якби мала сім’ю, то може би вже сиділа вдома. А так немає що вдома робити. А тут люди і не скучно, швидше час минає.
– За радянської влади цікавіше було жити, – каже пані Євгенія. – А тепер – якось не дуже… Раніше і путівки давали, можна було десь поїхати і відпочити. А зараз – працюй, і будеш мати, а як не працюєш – то й не будеш. Навіть і не пригадаю, коли востаннє їздила відпочивати по путівці – мабуть ще в часи Союзу, коли давали їх безкоштовно.
Якби ж то вистачало пенсії…
– Ми, водії, від плану залежимо. Як є план – то хороша зарплата. А як нема – то звісно що менша, – бідкається Євгенія Федорівна. – Минулого місяця виконала план лише на 90 %, і мала 8900 гривень – це з першим класом.
– Було би добре, якби частіше і краще наші тролейбуси ремонтували, – продовжує Євгенія Сливка. – Бо буває – зробиш рейс-два, і заїжджаєш на ремонт – машина не витримує. Бо кладуть, що є, а не те, що треба.
– Найбільше полюбляю їздити на "чотирнадцятці" – це ще старі, чеські тролейбуси, – каже жінка. – На таких пропрацювала найбільше, а тому знаю їх дуже добре. Важко чи ні зараз працювати? Навіть не знаю. Диспетчери кажуть, що я справляюся. І навіть ставлять мене в приклад іншим! (усміхається, – авт.) Вже двічі "ветерана праці" отримувала. Може тоді цікавіше було, що я молодшою була? А зараз: молоді собі – до молодих, а я – в сторонці. Якби було здоров’я, то ще можна працювати. Про що мрію? Щоби все було здорово і мирно – і ще можна було попрацювати. Бо на одну пенсію – 3000 не дуже й розженешся… Це зараз стільки дають, а ще торік півтори отримувала. Хоча вже пора би й вдома посидіти. Якби ж то вистачало пенсії…
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
