Історію про дресирувальника вовків у Чернівцях розповів журналіст Василь Бабух.

"Вовченят йому привозили пілоти"



"Цього дивакуватого чоловіка пам’ятає багато чернівецьких старожилів. У вихідні він любив прогулюватися міськими вулицями з вовком , ведучи його на прив’язі, – пригадує пан Василь. – Стривожені собаки налякано гарчали і ховалися по задвірках. Вовчисько не звертав на них уваги і спокійно чимчикував поряд із господарем. Цим диваком був Михайло Шевченко – знаний місцевий природолюб, колишній циркач. Жив він на тодішній вулиці Моріса Тореза. На обійсті стояло кілька вольєрів, в яких дресирувальник утримував диких тварин. В одному з них знаходилися вовки. Тут також були дикий вепр і дика коза"
До вовків у чоловіка була особлива прив’язаність. Він цінував їх за вроджену кмітливість і відданість господареві. "Виховував Шевченко сіроманців із малих вовченят, які йому привозили пілоти Чернівецького авіапідприємства, що працювали на освоєнні цілинних земель. Вони виявляли їх у степу з вертольотів і ловили, – розповів Василь Бабух. – Шевченко багато років працював у складі циркової трупи, де займався дресируванням тварин. Він добре знав, як перетворити хижака в артиста. Вийшовши на пенсію, Михайло Дмитрович розпрощався з цирком. Але любов до диких тварин не зміг пригасити. Тому й завів на своєму обійсті власний звіринець".

До вишколу вовків Шевченко залучав своїх дітей.

"Найкраще давалося ця наука його старшому синові. Він виховував вовків лагідно, не застосовуючи фізичної сили, тому вони його любили, – запевнив оповідач. – Коли після трирічної служби в армії хлопець повернувся додому, то вовки лизали йому руки і щемливо скиглили. Деяких сіроманців дресирувальник передав мандрівним цирковим трупам. Певний час Шевченко працював наглядачем зоокутка в Центральному парку. Він постійно поповнював його новими тваринами, які вже не могли виступати в цирку. Найбільшим придбанням став молодий бенгальський тигр, якого Михайло Дмитрович приручив. Якось звір поранив лапу тріскою з підлоги. Наглядач сам витягнув її кліщами, змазав рану йодом і перев’язав".

"Лелека став актором"

Із Шевченком пов’язана ще одна цікава історія.

"Якось до зоокутка завітав наш земляк, актор Іван Миколайчук. Він якраз готувався до зйомок фільму "Білий птах з чорною ознакою" і підшукував лелеку для одного з епізодів, – розповів пан Василь. – А в зоокутку на той час знаходився чорногуз із перебитим крилом, якого принесли із приміського села. Миколайчук попросив Михайла Дмитровича, щоби той дав йому птаха на кілька днів для зйомок. Шевченко погодився і проконсультував актора, як слід поводитися з лелекою, чим годувати".

Птах бездоганно зіграв свою роль, увійшовши до класики українського кінематографу. Ним починається ліричний заспів до кінострічки. Родина Дзвонарів приступила до весняної сівби. Полем бредуть дорослі й діти. Перед ними ріллею походжає самотній лелека, звучить давня буковинська мелодія. Дзвонарі моляться, благословляючи перший засів…

"Буваючи в Чернівцях, Іван Миколайчук навідувався до зоокутка, щоби побачити лелеку, приносив йому гостинці, – запевнив оповідач. – Коли птаха не стало, актор засмутився. Цього чорногуза він згадував у своїх інтерв’ю, коли розповідав про фільм. А Шевченко мріяв створити у Чернівцях великий зоопарк за європейськими стандартами і умовами, наближеними до природних. Він навіть розробив проект, намітив територію на колишньому іподромі. Але цей задум йому не вдалося реалізувати. Ми багато років дружили з Михайлом Дмитровичем. Я підготував кілька матеріалів про нього. Один із них під назвою "Учитель вовків" був опублікований у журналі Україна". Великий нарис про чернівецького дивака з’явився у парламентській газеті "Голос України". Телевізійники зняли про нього документальний фільм".

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram