«В Америці тобі нічого не падає з неба»: скрипаль з Буковини розповів, як досягав успіху

Чернівчанин Костянтин Лукинюк грає на скрипці з п’яти років і тренується майже щодня. Костянтин закінчив два курси, зараз приїхав до рідного міста вперше за два роки. Він поділився з "МБ", як заробляє гроші на навчання та як йому допомагала тамтешня українська громада.



Істменівська музична школа – одна із провідних консерваторій США. Навчатися туди чернівчанина запросив Олег Криса – скрипаль українського походження, який там викладає. Ще зі шкільних років Костя виступав у Чернівцях, своїм талантом він вражав глядачів, вже не раз виступав із симфонічним оркестром. Він грає на скрипці із п’яти років і тренується майже щодня.

Кілька років тому Олег Криса започаткував у Львові Міжнародний конкурс скрипалів Олега Криси, який відбувається щотри роки. І вчителька музики Костянтина організувала йому прослуховування у маестро під час його перебування у Львові. ‬Крисі настільки сподобалося, що він аплодував чернівчанину стоячи, і запросив на навчання до Америки.‬‬‬‬

Грав і на Брайтон-біч, і на Таймс-сквер

Зараз Костянтину Лукинюку 20-ть. Він на один семестр взяв академвідпустку, аби у жовтні стати учасником конкурсу скрипалів Олега Криси у Львові. Також впродовж цих кількох місяців хлопець матиме кілька цікавих концертів у Чернівцях, про які він розповів.
– Хтось може подумати, якщо Олег Криса мене запросив на навчання, отже він там все й організував, – розповідає Костянтин Лукинюк. – Це далеко не так. Я доклав дуже багато зусиль аби і потрапити в Америку, і навчатися там. По-перше, процес подачі документів через Інтернет був не простим, я здавав іспити через відео, записував тут свою гру на скрипці, проходив тест з англійської, писав есе про себе, про те, чому хочу там навчатися. Окремо подавав документи на оформлення американської візи. У серпні 2017 року я поїхав у США.




Костя каже, що особливість навчання в Америці це те, що воно там платне. Аби оплатити, він виступав всюди, де тільки можна було. Під час поїздки у Нью-Йорк грав там і в Таймс-сквері, і на Брайтон-біч, і в Централ парку. Всім, що пережив у США, хлопець ділився зі своїм батьком, він у Чернівцях – священник Православної церкви України.

– Навчання не просто дороге, а дуже дороге, – розповідає Костянтин. – Рік в Істменівській музичній школі вартує 75 тисяч доларів. Таких грошей у мене ніколи не було. Мій батько – священник, мама – домогосподарка. Мені дали стипендію – 40 тисяч. Залишалося ще 30… Багато студентів часто беруть позику в банку. Я щодо цього категоричний, я не можу сказати, що після навчання залишуся працювати у США і зможу ці кошти повернути. Я зустрічався з керівництвом школи, пояснював ситуацію, і мені додали до стипендії ще 10 тисяч. Гуртожиток і харчування – безкоштовні. Перший рік мені пощастило, бо за мене заплатив Олег Криса. За перший рік навчання я познайомився з різними людьми, добре заприятелював з нашою українською діаспорою. У Рочестері, де проживає 200 тисяч населення, 20 тисяч – це українці. Наша діаспора тут дуже велика, тут є дві греко-католицькі церкви, одна – православна. Українці тут активні, у церквах завжди організовують різні свята, і мене запрошували грати на скрипці. Там я міг трішки заробити, бо вони давали мені за це гроші.



Влітку хлопець поїхав у Нью-Йорк. Щодня виходив на різні вулиці, площі міста і грав там. За день міг заробити і 200 доларів.

– Я завжди ці кошти відкладав, – додає хлопець. – Олег Криса мій другий рік навчання вже не зміг оплатити. Також я відкрив свою сторінку на GoFundMe, це такий сайт, де ти розповідаєш про себе, чим займаєшся, на що тобі потрібні кошти, і люди пересилають. Так я зібрав 2000 доларів. Коли я грав у Нью-Йорку, це був для мене великий досвід. Це велике місто мене загартувало. Так я назбирав 6000 доларів на перший семестр. Це було відчуття гордості, коли я прийшов у школу і заплатив за навчання власні зароблені гроші. Я грав всюди, де тільки міг. І зараз, коли приїхав у Чернівці, трішки і сили відновлюю, але й працюю. Тільки приїхав, вже грав на весіллі.

Батько-священник каже, що в кожній ситуації треба залишатися людиною

Костянтин каже, що йому залишилося вчитися ще два роки, тоді він отримає ступінь бакалавра. На магістра планує вчитися у Нью-Йорку. Мріє тут вчитися у знаменитій Джульярдській школі музики.

– Рочестер, – додає Костя, – мале місто, порівняно з Нью-Йорком. До того ж, там специфічний клімат, завжди холодно. Олег Криса, який викладає у мене скрипку, проводить дуже цікаві уроки. Я навчаюся у людини, яка досі їздить по світу із концертами. І ці твори, які ми з ним вчимо, він сам грає. Він дає мені практичні поради. Він каже: "Ось це – правильно, але на концертах буде краще зіграти "так і так". Професори у цій школі –висококваліфіковані. У США Істменівська музична школа – найкраща в Америці, де дуже добре викладається теорія музики. На моєму потоці – 140 студентів. Також нас 12 обрали як кращих, і ми потрапили у клас із підвищеним рівнем. Навчання тут дуже сучасне, все фактично замикається на сайті: там ти отримуєш оцінки, тобі дають завдання… На відділі скрипки навчається 30 людей.

40 відсотків студентів школи – це азіати: корейці, китайці, є японці. Я у цій школі – перший і єдиний українець.

Чернівчанин розповідає, що на початку не все було просто і з англійською мовою, хоч він вивчає її із трьох років:
– Щоб вільно говорити, треба перебувати в тому середовищі. Я досі в англомовному середовищі не був. Мені знадобилося кілька місяців, аби все стало на свої місця. Бо американці і речення не так будують, й акцент, і розмовна мова – все інше. Що цікаво, серед української діаспори у Рочестері є люди, які роки тут живуть, а англійської не знають, вони замкнуті в українському середовищі. Тут є українці різних хвиль еміграції. Є ті, хто не народився в Україні і ніколи тут не був, але все українське для них – це щось дуже особливе, трепетне. Не так давно я виступав у Рочестері на 65-річчі українського банку "Українська кредитна спілка", там працюють тільки українці. Загалом, українці тут добрі і щирі. Я на зимових канікулах жив в однієї такої родини, бо у гуртожитку під час канікул заборонено мешкати.

Костянтин зауважує, що в Америці нічого тобі не падає з неба. Він сам і навчається, і мусить думати, як грошей заробити.



– Мій тато знав про все, що я переживав у США, – каже хлопець. – Він сказав, що я молодець, бо поїхав і зміг там і вчитися, і працювати. Тато мене у всьому підтримував, він завжди повторює, щоб у будь-якій ситуації я залишався людиною і робив все якнайкраще. До слова, мого батька недавно призначили капеланом у військовий госпіталь у Чернівцях. Також за ці два роки я встиг подорожувати, відвідав майже 12 штатів, був у Коста-Ріці, їздив у Південну Корею, в Канаду.

У Чернівцях 17 жовтня талановитий скрипаль Костянтин Лукинюк дасть концерт із Чернівецьким академічним симфонічним оркестром:

– Буду грати концерт №5 сучасного українського композитора Євгена Станковича, який він присвятив Олегу Крисі. Також виконуватиму концерт Йоганнеса Брамса для скрипки з оркестром, це напевно найшикарніший твір у світі. Під кінець буду грати "Циганку" Моріса Равеля.

Наталія Фещук
Фото – Антон Романюк.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram