Жінка просить не називати її прізвище – боїться за сина. "У Чернівцях його багато хто знає, а в нас не дуже добре ставляться до таких людей, – зітхає. – Я дуже завинила перед Сергієм: не могла змиритися з тим, що він гей. Хотіла навіть зректися його – це найбільший мій гріх. Не хочу навіть ворогові побажати тих мук, які перетерпіла, поки змирилася".
"Хотілося кричати від болю"
Батьки не могли натішитися сином: закінчив школу із золотою медаллю, університет – із червоним дипломом, займався спортом.
"Сергійко – єдина наша з чоловіком дитина. Що він тільки хотів – одразу купували. Дуже любив читати, вся його кімната була завалена книжками , – пригадує пані Лариса. – Сина завжди хвалили: в садку, школі, університеті. Він ніколи не завдавав нам якихось клопотів. Знайомі заздрили: "Який у вас син гарний, розумний, вихований. Усім би такого".
Лише я помітила, що Сергій не зустрічається з дівчатами – жодну додому не приводив. Заспокоювала себе, що не зустрів ще своє кохання.
Після закінчення університету Сергій поїхав до Києва, влаштувався там на роботу.
"Майже щомісяця приїжджав додому. Якось я сказала йому, що вже пора одружуватися, бо ми з татом хочемо бавити внуків. Син довго мовчав, а потім промовив: "Мамочко, я маю тобі зізнатися, що я гей, у мене є друг", – жінка не може стримати сліз. – Я не була готова до такого зізнання. Здавалося, що падаю в прірву, хотілося кричати від болю. Перша думка: "Це я у всьому винна, не так його виховувала". Потім відчуження: "Моя дитина не може бути такою. Що скажуть родичі, знайомі, сусіди? Треба зректися його, нехай робить, що хоче". Але Сергієві я не сказала жодного слова, взагалі перестала з ним розмовляти. Він, ображений, поїхав. Я залишилася наодинці зі своїми божевільними думками. Коли чоловік повернувся з роботи, то злякався мого вигляду, викликав швидку. Мене ледве привели до тями".
"Мені дуже потрібна твоя підтримка"Пані Лариса вирішила розповісти про все чоловікові. "Ми прожили з ним у щасливому шлюбі 25 років, тому кращого порадника для мене не було. Михайло вислухав усе, зціпивши зуби, а потім уперше підняв на мене руку – вдарив по обличчю, розбив до крові губи. Кричав, що це я у всьому винна, обзивав сина. Потім гримнув дверима і пішов, – жінка на мить замовкає. – Мені не хотілося жити, страшенно боліла голова. "Помру, а вони нехай мучаться", – думала.
Висипала на долоню баночку заспокійливих пігулок, аж раптом дзвінок. Почула, що хтось відчиняє двері. До кімнати вбіг син, впав на коліна, почав мене цілувати, плакати. Благав: "Мамочко, не треба цього робити, я тебе сильно люблю. Ніхто не винен, що так сталося: ні ти, ні я. Подивися на мене: я твій улюблений син, хіба я став гіршим? Мені дуже потрібна твоя підтримка". Я обійняла його, і ми довго просиділи мовчки. Я зрозуміла, що син – найдорожче, що в мене є. І я повинна не відмовлятися від нього, а захищати, бо йому і так погано жити в нашій країні, де таких людей вважають аморальними, ставляться до них вороже".
Жінка почала цікавитися інформацією про гомосексуалів, прочитала купу літератури.
"Я переконалася, що синова орієнтація не залежала від мене, все відбувається на генетичному рівні. І від цього не застраховане жодне подружжя, – говорить пані Лариса. – Сергій познайомив мене зі своїми друзями. Вони нормальні, культурні, освічені люди, займають високі посади. Потім син попросив мене поїхати до Києва на батьківську зустріч у громадську організацію "Терго". Там я познайомилася з мамами і татами таких же дітей. Звідти приїхала зовсім іншою людиною. Мене більше не цікавить, що будуть думати сусіди чи знайомі. Я люблю свого сина і сприймаю його таким, яким він є. Він не обирав свою орієнтацію, він із нею народився. Тому, як будь-яка людина, має право на щасливе життя. А з чоловіком ми розлучилися – він так і не змирився з вибором сина".
"Треба чути та розуміти"– Ставлення людей і суспільства загалом до чогось незвичного є переважно негативним, ворожим, пов’язане з певними стереотипами і страхом, – пояснив психолог-практик Ігор Огданський. – Це помилкове сприйняття, яке спрацьовує автоматично. Одна з причин – відсутність відповідної інформації та критичного мислення, тобто вміння оцінювати ситуацію. Якщо людина має ту чи іншу сексуальну орієнтацію, або ті чи інші особливості життя, то це її особиста справа. Та якщо вона відкрито заявляє про порушення своїх прав, порушення толерантності або надмірну демонстративність, то це викликає відповідні реакції з боку інших.
Незалежно від того, яке зізнання зробить дитина, сприйняття батьками залежатиме насамперед від того, як побудовані взаємини в цій сім’ї. Несподіванкою, здивуванням, навіть шоком це може стати тоді, коли батьки не цікавляться життям сина чи доньки, не знають, чим вони займаються, з ким дружать. А коли вони про це все знають, то будь-яку звістку сприймуть спокійно. До мене зверталися батьки, чиї діти виявилися геями, і це була непроста ситуація для обох сторін. У цьому випадку дуже важливо, щоби вони навчилися контактувати, чути та розуміти одне одного. Інколи батьки кажуть: "Зробіть щось із моєю дитиною". Моя перша порада: "Розкажіть, який ви батько, яка ви мама. А давайте поговоримо про те, як треба щось змінити у вашій поведінці". Я започаткував клуб, де батьки зустрічаються, вчаться будувати дружні стосунки з своїми дітьми, обмінюються власним досвідом.
Поради батькам: що робити, якщо дізналися, що ваша дитина належить до ЛГБТ*Зберігати спокій і пам’ятати, що дитина – це найдорожче, що у вас є. Не треба слухати засудження інших людей. Мають бути розставлені пріоритети: для вас важливіша ваша дитина чи думка інших? Де вашому синові ще шукати підтримки? Якщо суспільство негативно налаштоване, а ще батьки відвернуться, то це травма на все життя.
*Поговорити з дитиною і прийняти її такою, яка вона є. Адже від цього вона абсолютно не зміниться, не стане гіршою.
*Не відмовляйтеся від своєї дитини. Роблячи це, ви часто підштовхуєте її до суїциду, а це найстрашніше.
*Якщо дитина сама не зізнається вам, не треба наполягати на цьому. Вона спочатку має сама прийняти себе і тоді сказати вам.
*Шукати інформацію про те, хто такі гомосексуали, не боятися звертатися до спеціалістів, аби поговорити з ними про це.
*У жодному випадку не звинувачуйте себе, бо в цьому немає вашої провини. Якою буде ваша дитина – не можна передбачити.
*Не треба думати, що це "нетрадиційно". Зрештою, що таке традиційна сім’я? Якщо є мама і тато, але вони наркомани чи п’ють і б’ють дітей, – це нормально? А коли є дві людини, нехай і однієї статі, які кохають і щасливі, то в чому проблема?
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
14-09-2019, 17:16
0
13 004
