Буковинка Тетяна Попович із Кіцманя служить психологом на Сході України.
Як розповіла жінка кореспонденту molbuk.ua, раніше вона близько семи років працювала в Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Спочатку у Кіцмані, а потім – у Чернівцях. За освітою – психолог. Допомагала усиновлювати дітей.
– Ця робота мені подобалась. Навіть коли припинила там працювати, мені продовжували телефонувати, консультуватися. Згадують, запрошують в гості. Підтримую контакти з деякими батьками дітей досі, – говорить військова.
Коли почався Майдан, жінка їздила у Київ на вихідних, хоча це було заборонено, адже була чиновником.
–У Чернівцях, коли захоплювали будівлю ОДА, я робила чай і бутерброди людям. Уже депутатом організовувала збір продуктів військовим. Брала участь у благодійному аукціоні у Чернівцях, на якому продали намальовану мною картину. На виручене бійцям придбали термобілизну, – каже військова.
У 2015 році буковинка пішла працювати цивільним психологом у Чернівецький обласний військкомат.
– Коли почалася війна на Сході, я хотіла піти в добровольчий батальйон, але на той час не потребували жінок. У військкоматі дізналась, що є вакантна посада цивільного психолога. Пізніше з’явилась нагода застосувати свій фах. Я дуже хотіла служити в армії. У військових частинах дуже не вистачало офіцерів-психологів і військовослужбовців за напрямком морально-психологічного забезпечення. Так потрапила на службу в 44-у окрему артилерійську бригаду у 2017 році, – розповідає Тетяна.
Жінка каже, що тим часом їй не вдалося створити сім’ю.
– Якщо би у мене була сім’я, діти, то навряд чи я би зробила такий крок. А так одразу зрозуміла, що можу бути корисною країні. Батько мій – колишній військовий хірург, офіцер. Він пишається моїм рішенням. Не думав, що хтось із дітей продовжить його військову справу. Мама каже, що якби була молода і її не обтяжували сімейні клопоти, то пішла би волонтером на фронт. У мене батьки, як і я, – ідеалісти, романтики. Вони мною пишаються, підтримують, хоча, звісно, і хвилюються, – говорить військова.
Перед тим, як Тетяна пішла воювати, розповіла, що не забувала і про фізичну підготовку. "Я готувала себе до різного, навіть до найгіршого. Знала, що мені треба бути витривалою".
Перші місяці Тетяна була психологом дивізіону, а вже пізніше і вже майже півтора року працює офіцером морально-психологічного забезпечення в управлінні військової частини.
– Була приємно вражена. Мене лякали, що тут проблеми та агресивні військові. Насправді ж я побачила досить дисциплінованих звичайних людей, які нічим не відрізняються від інших, – говорить вона.
Військова розповіла, що не відчуває в зоні ООС незручностей, адже налаштувала себе на "правильний" режим. "Таких моментів, коли б мені була потрібна психологічна допомога, не ставалося. Просто іноді хочеться на берег моря".
– Жодного разу не хотіла покинути все і поїхати додому, бо знаю, для чого я тут. Якщо є ризик отримати поранення і загинути, то він буде виправданий. Військові знають: якщо зроблять сто кроків назад, то наскільки ж кроків просунеться вперед противник на наші рубежі. Вони повинні стояти, не зважаючи на політичні реалії, незважаючи на те, що хтось втомився, що хтось ігнорує війну, а, можливо, якась частина населення вважає цю війну "не своєю". Ми знаємо, чому тут. Хочеться, щоб така мотивація, розуміння і бажання залишалися і надалі, – переконує Тетяна.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
