14 грудня
Пророка Наума.
Праведника Фiларета Милостивого

Пророка Наума



Святий пророк Наум — один із 12 малих пророків, родом із селища Елкоша (Галілея). Жив у VII столітті до Р. X. Сам він називає себе елкосеянином (Наум.1:1); у слов’янських перекладах пророк Наум значиться сином Елкесієвим; але більшість перекладачів, як-от блаженний Ієронім, св. Кирило Єрусалимський, Єпіфаній та інші, тлумачать єврейське слово “елкоші” як топонім, назву місця народження пророка. За переказами, записаними блаженним Ієронімом, селище Елкоша знаходилося на півночі Галілеї, у царстві Ізраїльському.



Святий Наум — автор однойменної Старозаповітної книги. Переважно, у ній йдеться про падіння Ніневії, пророкуються лиха, які праведний Господь пошле на це місто; також у книзі дуже детально описано руйнування цього великого і сильно укріпленого населеного пункту. Ніневія була на той час головним містом ассирійців, із якими євреї перебували у ворожих стосунках. Місто лежало на східному березі річки Тигр у Месопотамії. Багатолюдне і багате, воно мало протяжність близько 84 верст.

Пророк Наум пророкує падіння Ніневії, як покарання за її беззаконня і особливо за руйнування Ізраїльського царства та за хулу Сеннахирима, царя асирійського, на Єгову. Таким чином, святий повторює те грізне передбачення, що проказав на Ніневію пророк Іона; воно не сповнилось, а було відтерміноване. Ніневітяни, ненадовго покаявшись після проповіді пророка Іони, побачили, що на них не збулося його пророцтво, і знову звернулися до колишніх своїх злих справ; знову прогнівили Бога й образили Його довготерпіння.

Приводом до пророцтва послужило наступне: коли військо Сеннахирима було дивовижним чином знищено під стінами Єрусалиму і воєначальник відступив, євреї, хоча і раді були цьому звільненню, проте боялися, що грізний Сеннахирим, розгніваний невдачею, знову збере ще більшу армію і знову з’явиться, як погрожував, під стінами міста. Щоб заспокоїти і підбадьорити народ єврейський, пророк Наум і виступив з своєю промовою, в якій передбачив вже остаточну погибель Ніневії, що буде зруйнована сильним розливом вод, а скарби міста будуть розграбовані і винищені вогнем. Це пророцтво про погибель Ніневії від води і вогню сповнилося буквально. Ніневія, осаджена ворогами (Ціаксаром, царем Мідійським, і Набопалассаром, вавилонським царем, близько 600 р до Р. Х.), три роки стійко витримувала облогу, і тільки повінь на річці Тигр, що підмила мури міста, дала можливість ворогам, перш ніж ніневитяни встигли спорудити нову стіну, увійти в поселення і зруйнувати його дощенту (Наум.3:14). Ніневійський цар Сарданапал, зневірившись у порятунку і боячись полону, звелів розкласти у своєму палаці велике багаття, зібрав там всі скарби і спалив себе разом з усіма наложницями. Так сповнилися грізні слова Наума і іншого великого пророка — Ісайї (Іс.30:33). Автор роз’яснює, що Ніневія цілком заслужила таку долю своїм ідолопоклонством, особливо ж розпустою і чародійством містян, через яке вони поневолювали народи. Тому ніякі способи захисту не врятують її, і всі народи будуть радіти, що позбулися такого жорстокого гнобителя

Час служіння пророка Наума відносять до другої половини періоду царювання юдейського царя Єзекії, — 745 — 714 роки до Р.Х. (після руйнування царства Ізраїльського). Про інші обставини життя пророка нічого невідомо. За переказами, він помер на 45-му році життя і був похований на батьківщині.

Праведний Філарет Милостивий



Праведний Філарет Милостивий, син Георгія і Анни, вихований в благочесті і страху Божому, жив в VIII столітті у селищі Амнії Пафлагонської області ( Мала Азія). Жінка його, Феозва, була з багатої і знатної сім’ї, у них були діти: син – Іоанн і дочки – Іпатія і Єванфія.

Філарет був багатим і знатним вельможею, але багатство не приносило йому радості. Знаючи як багато людей страждає від бідності, згадував він слова Спасителя про Страшний суд і про " малих цих" ( Мф. 25.40), слова апостола про те, що людина помираючи, нічого не забирає із світу цього ( 1 Тим. 6, 7), рядки царя Давида винагороду праведника ( Пс. 36, 25). І Філарет прославився любов’ю до убогих.

Одного разу ізраїльтяни (араби) напали на Пафлагонію, спустошили країну і розграбували майно Філарета. У нього залишилось лише 2 вола, корова, декілька вуликів і дім. Але і це останнє, він поступово роздав убогим. Стійко і лагідно він переносив дорікання жінки і глузування дітей. "Я маю в потаємних місцях, не відомих для вас, таке багатство і такі скарби, - відповідав він рідним, - яких вистачить вам, навіть якщо ви і сто років проживете не працюючи і ні про що не турбуючись".

І Господь воздав Філарету за його милосердя: коли була віддана остання міра пшениці, його старий друг прислав йому сорок мір, а після того, як була віддана убогому тепла одежа, до нього повернулось багатство.

В той час візантійська імператриця Ірина ( 797-802) шукала наречену для майбутнього співправителя Константина Багрянородного ( 780-797 рр.) і для цього по всій імперії розіслала посланців. Посли не минули і Амнії. Коли Філарет і Феозва дізналися, що найвищі гості мають бути і в їхньому домі, Філарет дуже зрадів, а Феозва навпаки, почала сумувати: в домі не було взагалі ніякої їжі, а про належне пригощання годі було й думати. Але Філарет наказав жінці добре прибрати в домі. Сусіди, дізнавшись, що очікується прибуття царських послів, принесли вдосталь все що було потрібно для багатого бенкету. Посланці відібрали для царських оглядин разом з десятьма дівчатами і онуку Філарета, Марію. Вона перевершила своїх ровесниць красою, лагідністю і скромністю та стала царицею, а Константин Багрянородний щедро обдарував Філарета. Так повернулись до Філарета і багатство і слава. Але, як і раніше, святий любитель убогих щедро роздавав милостиню і влаштовував трапези для бідних і сам прислуговував їм при цих трапезах. Всі дивувались смиренню Філарета і казали: " Воістину чоловік цей весь Божий, істинний ученик Христів".

Слузі він наказав зробити три ящики і наповнити їх окремо золотими, срібними та мідними монетами: з першого отримували милостиню зовсім убогі, з другого – ті що втратили кошти, а з третього ті що лицемірно виманювали гроші.

Так, не приймаючи почестей, в смиренні і любові до бідних досяг блаженний старець віку 90 років. Передбачаючи свою кончину, він вирушив в Константинопольський монастир Родольфію, роздав там все, що мав при собі, на монастирські нужди та убогим. Прикликавши рідних наставляв їх перебувати в любові до бідних і нестяжанні і мирно відійшов до Господа. Упокоївся він в 792 році і похований в обителі Суда Родолфія у Константинополі.

Святість праведного Філарета підтвердило явлене після його смерті чудо. Коли тіло святого несли до місця поховання, один чоловік, одержимий бісом, схопився за гріб і слідував за похоронною процесією. На кладовищі сталося зцілення біснуватого: біс повалив чоловіка на землю, а сам вийшов з нього. Багато інших чудес і зцілень здійснилось при гробі святого.

Після смерті праведного Філарета його дружина Феозва трудилась, відбудовуючи в Пафлагонії монастирі і храми, зруйновані під час іноземних нашесть.

Повну версію православного календаря на 2019 рік можна переглянути тут

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram